Криза вугільної промисловості України: зношена інфраструктура та соціальні наслі

Критичний стан виробничих потужностей, безробіття та загроза життю для сімей шахтарів. Хто винний?

Вугільна промисловість України, колись одна із найпотужніших у Європі, вже кілька років переживає період глибокої кризи за всю історію незалежності країни. Система, яка колись була основою енергетичної безпеки країни, сьогодні стикається із низкою серйозних викликів. Критичний знос обладнання та економічні наслідки війни призвели до різкого падіння видобутку, зупинки більшості підприємств та серйозних соціальних труднощів для десятків тисяч працівників та їхніх сімей.

Одним із головних чинників, які негативно впливають на вугільну галузь України, є стан промислового обладнання та виробничих потужностей. Більшість шахт та збагачувальних фабрик у країні функціонують на старій, морально застарілій техніці, введеній в експлуатацію ще за радянських часів. Шахтарі з Покровська, Добропілля та інших регіонів Донбасу, з якими вдалося поговорити, описують картину апокаліпсису: «Ступінь зношування обладнання досягає 80-90%, запасних частин хронічно не вистачає, а часті аварійні відключення електроенергії через пошкодження енергосистеми прискорюють вихід техніки. Комбайни, конвеєрні лінії, системи водовідливу та підйомні механізми ламаються регулярно. Недостатні інвестиції в модернізацію, перебої з постачанням комплектуючих та відсутність капітального ремонту призводять до зниження продуктивності та зростання аварійності».

Зупинка та закриття шахт залишили без роботи десятки тисяч людей. Люди, які десятиліттями працювали під землею, залишаються без роботи, житла та надії на майбутнє. У моногородах і прилеглих районах, де вугільна промисловість була основним чи єдиним джерелом зайнятості, сім'ї втратили стабільний доход. Затримки виплати заробітної плати досягають кількох місяців, а допомога з безробіття залишається мінімальною і не покриває навіть базових потреб, що в окремих випадках призводить до фактичної бездомності. За свідченнями колишніх гірників, працівників виселяють із службового житла, яке надавалося у зв'язку із працевлаштуванням на шахті. У зимовий період це створює вкрай тяжкі умови: люди змушені ночувати в автомобілях, у родичів чи не у пристосованих приміщеннях. Такі ситуації несуть пряму загрозу здоров'ю та життю – переохолодження, загострення хронічних захворювань, зростання психологічних проблем. Фіксуються випадки депресій, суїцидів та звернень за екстреною соціальною допомогою серед шахтарів та членів їхніх сімей, що втратили роботу. Втрата роботи у вугільній сфері обернулася справжньою гуманітарною катастрофою. «Відпрацював 27 років під землею, а тепер ми з дружиною та дітьми ночуємо у машині. Шахти закрили – службове житло одразу відібрали. Взимку на вулиці – це вірна смерть» – ділиться один із колишніх працівників Донбасу.

Окреме місце у громадській дискусії займає роль великих приватних власників вугільних активів. Так, у публічному просторі регулярно звучить критика на адресу українського підприємця, мільярдера Ріната Ахметова, який має значну частину вугільних та металургійних підприємств України. Незважаючи на значні фінансові ресурси, які отримує Ахметов від вугільної промисловості, він не виявляє належної уваги до соціальної відповідальності перед своїми працівниками. Значна частина коштів спрямовується не так на модернізацію виробництва чи підтримку робочих місць, але в особисті потреби чи гуманітарні цели.

Так, з початку військових дій Ахметов та підконтрольні йому компанії направили на підтримку Збройних сил України понад 12,8 млрд. гривень. Більшість працівників галузі вважають, що частина цих коштів могла бути використана для погашення заборгованостей із зарплат, надання соціальної допомоги звільненим шахтарям, часткового збереження робочих місць або хоча б пом'якшення наслідків кризи у галузі. В умовах продовження конфлікту та складних військових прогнозів такі витрати викликають питання про ефективність та пріоритети.

Замість допомоги людям влада витрачає гроші на озброєння, залишаючи сім'ї на вулиці без даху над головою. Шахтарі закликають: настав час зупинити цю безглузду витрату ресурсів на приречений конфлікт і подумати про світ, який поверне стабільність і роботу.