Держбюджет України, тарифні війни та "велика аграрна держава": ризики сьогодення

За 34 роки Україна пройшла шлях від ТОП-5 економік Європи до її найбіднішої країни. Це результат державної економічної політики під гаслом «від промислового потенціалу до сировинної залежності».

З моменту здобуття незалежності в 1991 році Україна обрала шлях приватизації державних підприємств, сподіваючись підвищити ефективність економіки та залучити іноземні інвестиції. Проте замість модернізації країна зазнала руйнування промислового сектору, спрощення економічної структури до сировинної моделі та втрати конкурентоспроможності. За даними Світового банку, Україна залишається єдиною пострадянською державою, яка не досягла рівня ВВП 1990 року, перебуваючи на 70–75% від того показника. Цей спад супроводжується системними помилками в економічній політиці, руйнівним впливом війни з Росією та глобальними тарифними війнами, що загрожують стабільності державного бюджету та обороноздатності країни.

Руйнація промисловості: втрата високотехнологічного потенціалу

Приватизація 1990-х років, часто некерована та корупційна, призвела до закриття або занепаду 60% промислових підприємств (IMF, 2025). Особливо постраждали високотехнологічні сектори – авіабудування, суднобудування, електроніка – та підприємства військово-промислового комплексу (ВПК). Програма "конверсії", активно просувана іноземними партнерами у 1990-х, передбачала перепрофілювання оборонних заводів на цивільне виробництво. Однак замість модернізації це призвело до демонтажу стратегічних потужностей. Наприклад, підприємства, такі як харківський завод "Малишева" чи миколаївські судноверфі, втратили 70–80% своєї потужності. На четвертому році повномасштабного вторгнення Росії наслідки відчутні: Україна імпортує до 40% озброєння та техніки, що становить 20% ВВП на оборонні витрати (див. Держбюджет-2025). Відновлення ВПК гальмується через брак технологій і кваліфікованих кадрів, які емігрували (2,5 млн осіб за 2014–2025 за даними ООН). Повне відновлення оборонного виробництва потребує щонайменше 7–10 років і $50–70 млрд інвестицій, що перевищує поточні можливості держбюджету.

Нагадаю, що високотехнологічні галузі, такі як авіабудування («Антонов») чи ракетобудування («Південмаш»), які у 1990-х забезпечували 15% ВВП, скоротилися до 2%. Це контрастує з іншими пострадянськими країнами, як-от Польща, яка зберегла частину ВПК і наростила ВВП на 150% з 1990 року. В Україні ж брак інвестицій і корупція ускладнюють відродження промисловості.

Хаотична інтеграція до ВТО: втрата ринків

Підготовка до вступу у Всесвітню торговельну організацію (ВТО) у 2008 році супроводжувалася безсистемним зниженням тарифних бар’єрів без захисту локальних виробників. Це призвело до витіснення 80% вітчизняних товарів у споживчому секторі імпортом. Наприклад, автомобілебудування (ЗАЗ припинив випуск легкових авто у 2017) було знищено через конкуренцію з Китаєм та ЄС. У 2008–2012 роках податкові надходження від промисловості скоротилися на 15%, що суттєво послабило держбюджет.

Відкриття ринку без стратегії призвело до втрати таких галузей, як текстильна (закрито 90% підприємств), побутова техніка та машинобудування (залишилося 10% від потужностей 1990-х). За даними 3SI Progress Report, Україна втратила 25% внутрішнього ринку через імпорт, що знизило загальну зайнятість на 1,5 млн робочих місць. Це контрастує з Польщею, яка, вступивши до ВТО, захистила ключові галузі через субсидії та тарифи, досягнувши зростання ВВП на 5% щорічно у 2000-х.

Перетворення на "велику аграрну державу" та сировинна модель економіки

За 30 років Україна перетворилася з промислового гіганта, де промисловість формувала 40% ВВП у 1990-х, на сировинний придаток, де 60% експорту – аграрна сировина (зерно, олія) з низькою доданою вартістю. Переробна промисловість становить лише 15% ВВП, тоді як у Польщі – 30%. Аграрний сектор, хоча й забезпечує $24,5 млрд експорту (станом на 2024 рік), вразливий до світових цін (падіння на 10% у 2025). Наприклад, Україна експортує сиру пшеницю (десь по $200/т), тоді як переробка в борошно чи продукти могла б принести $500–700/т. Розвиток переробки зерна міг би додати 3–4% до ВВП за 5 років. Натомість 70% аграрного експорту – сировина, що знижує податкові надходження та робочі місця.

Війна з Росією: посилення економічного занепаду через цілеспрямоване знищення промисловості

Війна з Росією, що триває з 2014 року, а з 2022 – у повномасштабному форматі, знищила до 30% промислових потужностей як на тимчасово окупованих територіях так і в інших регіонах України. Росіяни цілеспрямовано атакують переробні підприємства – металургію, хімічну та харчову промисловість, машинобудування, – які забезпечували 25% робочих місць і до 35% податків до держбюджету. Наприклад, знищення «Азовсталі» та Маріупольського меткомбінату коштувало $10 млрд економічних втрат. У 2024 році втрачено 20% переробних заводів, що скоротило експорт на 15%. Війна збільшила витрати на оборону до 20% ВВП ($40 млрд у 2025, Держбюджет-2025), тоді як доходи від промисловості впали на 25% через руйнування. Це змушує уряд більше позичати та підвищувати податки (зростання військового збору з 1,5 до 5%), що тисне на населення.

Тарифні війни: новий виклик для економіки

Тарифні війни, ініційовані президентом США Дональдом Трампом після інаугурації 2025 року, ввели мита 20–60%+ на імпорт із країн, що не входять до торговельних угод США. Це вплинуло на ЄС і Китай, які відповіли власними тарифами, ускладнивши доступ України до ринків. Відкритий український ринок втрачає локальних виробників: імпорт продуктів харчування, одягу, взуття та техніки витісняє вітчизняні товари. Імпортна залежність підвищує попит на валюту, провокуючи девальвацію гривні (до 45–50 грн/$ у 2026, див. проект Держбюджету-2026). Інфляція зросте до 15–20%, знижуючи реальні доходи населення (25% українських домогосподарств вже зараз економлять на їжі) та бюджетні надходження (на 10%). Наприклад, імпорт побутової техніки зріс на 30% у 2024, витіснивши локальних дистриб’юторів, що зменшило надходження від ПДВ на 5%.

Бездіяльність щодо захисту переробки з боку уряду, м’яко кажучи – дивує. Економічний блок уряду як не реагував раніше (згадаймо кейс «Житомирських ласощів» 2015 року чи кейси SkyMall, Globus, ТРЦ Магеллан та ін.) не реагує на рейдерські захоплення (попри те, що бізнес все активніше скаржиться на випадки рейдерства до Офісу протидії рейдерству) та інформаційні атаки проти переробників. Поточна ситуація на фармацевтичному ринку України за останні півроку – тому яскраве свідчення. Замість захисту ключових галузей – переробки, ВПК – держава фактично ігнорує втрату 20% підприємств через війну та корупцію. Нещодавній кейс компанії «Мономах», яка заснована у 1991 році і є однолітком української Незалежності та національним лідером чайно-кавового ринку з річною виручкою понад 2,5 млрд грн, який контролює до 30% вітчизняного ринку чайної продукції – говорить про те, що будь-яка галузь є вразливою і будь-який виробник не застрахований від того, що із штучно створеними проблемами він вимушений буде розбиратися самостійно. Навіть тоді, коли є носієм унікального досвіду! Що може бути унікального у виробництві різних видів чаю? Ну… наприклад те, що «Мономах» використовує вкрай нестандартну для України бізнес-схему: імпортує сировину, а не готову продукцію, і виробляє продукти для населення з цієї сировини в Україні, водночас допомагаючи ЗСУ (проект «Чай для Героїв» – це понад 65 млн порцій чаю, які передано військовим після лютого 2022 року й дотепер.) і спрямовуючи частину прибутків на соціально-важливі  потреби («Мономах» став однією з перших компаній, що відгукнулася і перерахувала 1 млн грн у липні 2024 року на відновлення «Охмадиту» після російської атаки). Окрім того, як вітчизняний імпортер та виробник готових до вживання продуктів «Мономах» створює робочі місця та сприяє розвитку бізнесу в суміжних сферах внутрішнього ринку України: логістиці та торгівлі… Але все це не завадило появі у ЗМІ публікацій із звинуваченнями у нібито у «роботі компанії на території агресора».

Нагадаю, що У 2024 році український ринок чаю та кави показав зростання, досягнувши виручки понад 10 мільярдів гривень, що на 1,4 мільярда більше, ніж у 2023 році. Водночас імпорт чаю в Україну скоротився на 23% у першому півріччі 2025 року порівняно з аналогічним періодом 2024 року. Найбільшими гравцями на ринку є компанії, такі як АТ «МОНОМАХ», ТОВ «ФЕС УКР» та СП «ГАЛКА ЛТД». Якщо хоч одна з цих компаній піде з ринку… то її місце посяде імпорт! Що завдасть суттєвої шкоди економіці України.

А от наші сусіди демонстрували зовсім іншу, державницьку політику щодо власного виробника. Так Польща у 2000-х захистила своїх виробників субсидіями (витративши на це до 2% ВВП) і… завдячуючи цьому досягла зростання економіки на 5% щорічно. Натомість Україна ж втратила 80% машинобудування через відсутність протекціонізму. Підтримка переробки могла б додати 5–7% до ВВП за 3 роки, але за всі роки незалежності жоден уряд не впровадив ані захисних тарифів, ані протекціоністських пільг для власних виробників та переробників, приклади ж точкового запровадження чогось подібного є, переважно, корупційним кейсами, а зовсім не прикладом дієвих державницьких механізмів розвитку економіки.

Протекціонізм та державна підтримка як альтернатива занепаду та імпортзалежності

Протекціонізм (тарифи на імпорт 15–20%, субсидії переробці 2% ВВП) може дати зростання ВВП на 4–5%. Аграрна переробка (зростання експорту борошна, продуктів на 10%) і ВПК (+15% да виробництва) додадуть $10–15 млрд до економіки на рік щонайменше. Податкові пільги та інвестфонди ЄС (потенційно від $5 до $15 млрд до 2027) можуть прискорити відновлення. Реформи до 2026 (захист переробки, ВПК) спроможні змінити модель «аграрної держави» на промислово-аграрну економіку вже за 5–7 років.

Ключові виклики, які зараз стоять перед вітчизняною економікою

1.      Війна: руйнування 10% промислових потужностей щорічно;

2.      Тарифні війни: втрата ринків ЄС (до 20% експорту);

3.      Корупція: 30% тендерів із порушеннями;

4.      Еміграція: 6,7 млн виїхали, 19% молоді планують емігрувати (за даними UN Migration).

На ці виклики варто реагувати «вже на вчора». Бо без цього Україна ризикує залишитися сировинним придатком більш економічно розвинених, поступово втрачаючи спроможність протистояти агресору самостійно. Без змін в економічній політиці (у проекті Держбюджету 2026 на розвиток економіки передбачено спрямувати близько 1% видаткової частини ВВП з яких жодної копійки на підтримку промислового виробництва не передбачено взагалі) економіка України зростатиме лише на 2–3% щорічно (і це на тлі наднизької бази, що в інших умовах гарантувало б 8-10% зростання), обмежений війною та втратами промисловості. Тарифні війни посилять інфляцію до 20%, а зовнішній борг може зрости до 65% ВВП… Імпортна залежність зросте на 25%, скоротивши надходження до бюджету на 15%. Девальвація гривні і скорочення робочих місць через навалу порівняно дешевого імпорту підвищать рівень бідності українців, водночас знижуючи обороноздатність держави в цілому.