По любові не вийшло: як держава хоче навчити АЗС платити податки

Чому більшість мереж АЗС не показують прибуток, платять мізерні податки та чи виправить ситуацію фіксований платіж із кожної заправки?

В експертному середовищі триває дискусія щодо проєкту закону 11416-д, який покликаний збільшити надходження до державного бюджету.

Списи ламаються довкола підвищення військового збору, податків на банки й ПДВ. І там дійсно є про що поговорити.

Мабуть, єдиною нормою, яку особливо не обговорюють, є авансова сплата податку на прибуток мережами автозаправних станцій. Нещодавно на цю тему висловилась членкиня податкового комітету Верховної Ради Ніна Южаніна.

На жаль, в її риториці про важку долю бензоколонок бракує єдиного, але головного – цифр. Ліквідуємо цю прогалину.

По-перше, у чому відмінність ідеї авансового ПнП? Вона не про підвищення податку, а про покращення його адміністрування.

По-друге, його реально майже ніхто не сплачує. За даними ДПС, надходження від податку на прибуток десяти найбільших мереж АЗС за кількістю станцій збільшились із 438 млн грн у І кварталі 2023 року до 506 млн грн у ІІ кварталі 2024-го (16%).

Але й тут є одне велике «але». 70-80% цього податку серед ТОП-10 сплачує одна мережа – ОККО, якій належить усього 20% АЗС і 30% продажів серед першого десятка.

Якщо не брати до уваги показників ОККО, справи виглядаюсь кепсько: 88 млн грн у І кварталів 2023-го й 110 млн грн у ІІ кварталі 2024-го. А якщо відмінусувати ще й WOG, який останнім часом почав бодай щось помітне платити, то сплату ПнП рештою мереж можна побачити хіба що під мікроскопом (і то не завжди, бо деякі не платять зовсім – див. діагр. 1).

Глянемо ширше – на майже пів сотні мереж. З них у ІІ кв. 2024-го 60% платили менше, ніж 10 копійок податку на прибуток з літра (тобто мали у кращому разі чистий прибуток до 60 коп./л). Ще 20% – взагалі безприбуткові.

А тепер прикиньмо, якою була маржа на цьому ринку. Згідно з даними моніторингу Консалтингової групи «А-95», у ІІ кв. 2024-го середній спред між гуртом (закупкою) і роздрібом (продажем) становив 7,1 грн/л.

Віднімемо звідти середні для ринку 1,5 грн/л податкового навантаження (багато хто не платив і стільки) й 2,5 грн/л витрат на реалізацію (зарплати, комунальні тощо). Отже, чистий прибуток становив близько 3 грн/л, відповідно, податок на прибуток (18%) – 0,56 грн/л.

Треба зазначити, що ІІ квартал з погляду маржі ритейлу був невдалим. Так, у ІІІ кв. «націнка» зросла до 8,8 грн/л, а відповідно прибуток – до 4,8 грн.

Але нехай будуть ті 56 коп., або 1% від кінцевої ціни. Судячи з комічних цифр у податковій звітності, абсолютною більшістю власників АЗС навіть ці копійки податку на прибуток вважаються захмарною сумою.

Натомість про непогане самопочуття галузі свідчить безперервний процес модернізації й будівництва АЗС. Достатньо сказати, що ніхто з мереж не хоче продавати своїх АЗС, усі прагнуть тільки купувати й брати в оренду.

Погодьтесь, цікаво, навіщо вкладатися у розвиток і розширення бізнесу й надалі триматись за справу, яка офіційно безприбуткова або ледве зводить кінці з кінцями?

Тому прибутки державі просто не показують.

А що ж податкова? Для виявлення зловживань при сплаті податку на прибуток необхідно проводити документарну перевірку. Схем з заниження прибутку – безліч. Від відверто кримінальних (фіктивне придбання товарів і послуг, торгівля поза касою тощо) до цілком пристойних на кшталт виплат за користування брендом, юридичні послуги тощо.

Навіть не сумнівайтеся, будь-який акт податкової про дорахування буде оскаржено в суді, а це місяці й роки без гарантії отримання грошей у бюджет (не будемо забувати й про якість нашого правосуддя).

Зрештою штату податкової елементарно бракує для такої кількості перевірок, адже ринком пального економіка не обмежується.

Що пропонує уряд? Авансову сплату фіксованого мінімального податку на прибуток, який не буде повертатися незалежно від фінансових результатів. Діапазон авансового ПнП становить від 30 до 80 тис. грн на місяць залежно від певних параметрів АЗС (асортимент пального, частки у реалізації скрапленого газу, наявності ліцензій на продаж тютюну й алкоголю). Мінфін очікує, що бюджет отримуватиме додатково 350 млн грн ПнП на місяць.

Наскільки адекватним є запропонований податок? Як показують розрахунки, залежно від мережі фактично йдеться про потребу віднайти у глибоких кишенях для бюджету до 1 грн/л. Зробити це не складно, враховуючи, що навіть так звані економмережі з мінімальними цінами пропонують дисконти від 1 грн/л.

Це ще не враховуючи те, що всі ці «дискаунтери», здебільшого, є антилідерами «податкових» рейтингів, тим самим відкриваючи секрет своєї дивної конкурентоздатності.

 Чого справді бракує чинній редакції про авансовий ПнП, так це диференціації залежно від обсягів реалізації. 60 тис. грн на місяць можна вважати мінімальною ставкою (зараз вона така майже для всіх), тоді як мережі з продажами понад 6 000 л на добу легко можуть сплачувати вдвічі більше. І це було б справедливіше.

Але урядовці, депутати й навіть «білі» учасники ринку побоюються, що це потягне за собою зловживання з касовими апаратами, які фіксують реалізацію на АЗС. Тим часом ніщо не заважає у майбутньому розбити АЗС на категорії, використавши ретроспективні дані продажів кожного об’єкта.

І наостанок. 2022 року держава створила всі умови для того, щоб ринок пального швидко відновився. Дала заробити колосальні гроші, яких цей ринок ніколи не бачив. З 2023 року податкова, депутати, урядовці й інші небайдужі громадяни закликали цей бізнес повернутися на землю й починати наповнювати державний бюджет як єдине джерело фінансування нашої оборони.

Не подіяло. Тепер держава просто мусить взяти своє. Це як мінімум. А по-хорошому має ще спитати й за минулі «подвиги».