Радянські принципи у сільськогосподарській політиці Євросоюзу призвели до егоїзм

Було порушено головний принцип ринкової економіки: ринок конкурентно саморегулюється попитом і пропозицією, і навіть якістю продукції.

Європу сколихнули фермерські протести, апофеозом яких стало блокування кордонів. Спробуємо розглянути причини цих явищ.

Спочатку Євросоюз сформували декілька країн, переважно Західної та Північної Європи. Серед них були такі як Франція, з великою часткою сільського населення, але були і Нідерланди, з невеликим населенням взагалі та сільським ще менше. Тому виробництво сільськогосподарської продукції лягало на малу частину населення. І для часткового покриття витрат на її виробництво, вирішили перерозподіляти доходи держбюджетів у вигляді дотацій за рахунок промислової частки цих країн.

І тут, у 2000-ті, до Євросоюзу влився ще десяток країн Східної Європи. Традицію у вигляді прямих дотацій виробникам було збережено. Цього не було в радянському способі сільгоспвиробництва, а в нашій країні немає й досі. Природно, цьому дуже раділи пострадянські сільгоспвиробники. Десь у Польщі, Румунії чи Болгарії власник корови, або землероб, стали отримувати прямі гроші на ведення свого господарства.

Але якщо в Нідерландах чи Швеції культура тваринництва була високою, як і сільське виробництво у Франції, то в пострадянських країнах фермерам можна було особливо не напружуватися, щоб отримувати пристойний прибуток. Вони й не напружувалися. Якість продукції досить відставала. Ми бачимо це за польськими продуктами у наших супермаркетах. Нічого кращого і не могло статися, якщо поляки не привчені до конкуренції у сільському господарстві.

З десяток років тому економісти почали прогнозувати продовольчі проблеми у наступні роки. Але Євросоюз продовжував використовувати загальні засади дотацій для всіх своїх членів. Головна мета цих дій – не допустити зростання цін на продовольство.

Але з іншого боку це була лише спроба обмежити ціни, але не поліпшити якість продукції. Було порушено головний принцип ринкової економіки: ринок конкурентно саморегулюється попитом і пропозицією, і навіть якістю продукції.

До того ж, навколо розподілу дотацій фермерам у країнах, що дотуються, сформувався стійкий бюрократичний апарат, що лише тиснуло на ціну сільгосппродукції.

Кризу сільгоспвідносин прискорила війна. І хоча останні 70 років у Європі було все спокійно, але людська пам'ять про голод ще жива в умах європейців, не говорячи про народи нових членів Євросоюзу.

Ну і як завжди, за відсутності ринкових механізмів виробництво стикається з проблемами собівартості, яка лише зростає. Доходів хочеться, а працювати – не дуже. Виросло ціле покоління сільгоспвиробників, які звикли безбідно жити за рахунок дотацій. То ж й увійшли в кризу. Себе винним ніхто вважати не хоче. Отже, шукають винного на стороні. Україну звинувачують, наприклад. Та нашому селянинові такі умови як у Євросоюзі, так половина населення переїхала б із міст назад. Але бачимо, як по суті радянські принципи сільгоспвиробництва в Європі, дають свої наслідки.

Євросоюз змушений продовжувати політику зменшення дотацій. Ціни на сільгосппродукцію, безперечно, зростуть. А польські фермери нехай і надалі вирощують неконкурентну продукцію. І якщо їм у відповідь ще хтось перекриє експорт, то хто буде кому Рабинович?

Ці процеси позитивно вплинуть на розвиток сільгоспвиробництва нашій країні після війни. А те, що відбувається зараз, треба пережити як випробування. Як війну. Ми віримо в Україну!