Глухих на волю не пускають.

Як керівництво УТОГ протидіє створенню безбар’єрного простору в Україні

На державному рівні в Україні впроваджується концепція створення інклюзивного безбар'єрного простору. Простіше кажучи, створення у всіх сферах життя, організаціях і закладах таких умов, за яких люди з особливими потребами будуть відчувати себе повноцінними членами суспільства, які мають рівні можливості з усіма іншими. Лише за останні місяці було ініційоване підписання декларації «Бізнес без бар’єрів» між великими українськими та міжнародними компаніями, розпочато роботу над Національною стратегією безбар’єрності.
І тому не може не викликати щире здивування позиція найбільших організацій людей з інвалідністю, таких як Українське товариство глухих, яке намагається переконати своїх членів, людей з порушенням слуху в тому, що про їхні інтереси і потреби дбає лише сам УТОГ. За останні тижні на сайті організації з’явилася низка відео, начебто у відповідь на журналістське розслідування про зловживання в організації. Хоча у цих відео здебільшого немає чітких спростувань інформації, викладеної в розслідуванні. Головна теза яка лунає в цих відео від керівників УТОГ і спрямована на осіб з порушенням слуху: не вірте нікому крім нас, не слухайте нікого крім нас, тільки ми можемо зрозуміти і «подбати» про ваші інтереси, бо ми такі ж, як ви.
Але наскільки це відповідає дійсності? Можливо УТОГ - єдина в Україні громадська організація, що опікується питаннями людей з порушеннями слуху? Ні. В Україні десятки громадських організацій, які займаються цією проблематикою. Можливо вони й не такі великі як УТОГ, але ж вони й не мають такої ресурсної бази, як організація, сформована ще в Радянському Союзі. Проте вони набагато активніше використовують сучасні технології, є більш мобільними і адаптивними, ніж велика і інертна машина УТОГ.
Можливо виробнича база УТОГ допомагає людям з порушеннями слуху найбільшою мірою використовувати свої здібності і отримувати за роботу конкурентну зарплатню? Також ні. Самі ж посадовці організації розповідають про те, що постійно скорочується кількість працівників підприємств осіб з порушенням слуху. Підприємства зачиняються, приміщенням здаються в оренду третім фірмам (і прозорість цієї оренди також під питанням). Заробітна платня працівників цих підприємств набагато нижча від ринкової. Рятують ці підприємства від закриття лише величезні податкові пільги, а також постійні вливання з державного та місцевих бюджетів «на користь» УТОГ. Але саме організації, а не її пересічних членів.
Можливо УТОГ забезпечує своїм членам комфортні умови для життя і необхідні заходи реабілітації? Аж ніяк! На те що, приміщення гуртожитків, де живуть члени УТОГ, знаходяться в аварійному стані, погано отоплюються, не ремонтуються роками, постійно скаржаться мешканці цих гуртожитків по всій Україні.
Тож чому керівництво УТОГ так наполегливо намагається переконати людей з порушеннями слуху у свої «ексклюзивності» і відсутності будь-яких можливостей для них відчувати себе повноцінними членами суспільства поза межами організації? Відповідь, на жаль, очевидна, але дуже невтішна. Декларуючи згадані тези, керівники УТОГ дбають аж ніяк не про інтереси людей з інвалідністю і не про те, як покращити їхнє життя. Вони піклуються в першу чергу про власні інтереси, а людей з порушенням слуху розглядають як такий собі «актив», який дозволяє їм з року в рік вимагати гроші від держави на забезпечення потреб. Власних потреб.
Та найбільше цинічним в цій ситуації видається те, що фактично позиція керівництва наносить шкоду самим членам УТОГ і яскраво демонструє, що інтереси людей з порушенням слуху для них не є пріоритетом. Хоча державна політика спрямовується саме на це. «У центрі повинен стояти не інтерес співробітників таких ГО, які багато років утримуються за рахунок бюджету, а людина з інвалідністю», - наголошує голова Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, депутат від фракції «Слуга народу» Галина Третьякова.
Не менш важливо, і про це також говорить пані Третьякова, щоб державне фінансування виділялося саме на послуги для людей з інвалідністю, а не на утримання громадських організацій, «особливо з урахуванням того, що проконтролювати ефективне використання ними коштів неможливо через «куцою» звітності».
І коли на державному рівні мова йде про те, щоб інтегрувати людей з інвалідністю в суспільство і прибрати всі бар’єри, які цьому заважають, керівництво УТОГ навпаки заганяє їх в свої стіни і ізолює від решти суспільства, ставлячи тим самим глухих в повну залежність від себе. А паралельно з цим – усіляко намагається заблокувати будь-які спроби контролю за діяльністю організації. І це лише підтверджує думку про те, що їм є що приховувати.