Війна за НАК «Нафтогаз». Чи залишиться Коболєв попри невдоволення Гройсмана?- п

НАК «Нафтогаз» України є не тільки можливістю викачування грошей за допомогою чорних схем, а є ще дуже ласим шматком для економічно політичного впливу в державі.  Так в Україні практично всі олігархічні групи мріють, щоб керувала цією структурою їхня особа. Але наразі добре укорінився чинний Керівник Андрій Коболєв. Звісно, нічого дивного в цьому немає, адже при такому окладі покинути з легкістю посаду не хотілось би нікому. З іншого боку, пан Коболєв зарекомендував себе з доброї сторони як управлінець, топ менеджер європейського рівня. З цим також згідна наглядова рада НАК «Нафтогаз» України, яка готова продовжити з ним угоду. Але в цьому питанні на арену вийшов ще один серйозний гравець – Кабінет Міністрів на чолі з Володимиром Гройсманом. Прем’єр Міністра не на жарт розлютив оклад керівника «Нафтогазу» , який з місячною премією становить більше 2 млн. грн. Так, аргументація в голови Кабміну досить серйозна – цей оклад значно вищий у порівнянні з європейськими стандартами. І державі не припустимо нести такі затрати в період війни з агресором і великими боргами перед МВФ. Але нажаль, великий вплив на рішення має  наглядова рада, а та звісно ж залишить Коболєва на посаді.

Прем’єр в свою чергу дав зрозуміти, що до кінця стоятиме на зміні керівника, і Кабмін вже анонсував проведення відкритого конкурсу на посаду голови НАК «Нафтогаз» України. Але все ж  з останніх новин випливає, що Гройсман, наглядова рада і Коболєв близькі до компромісу. За домовленості рівень заробітної плати становитиме 50% від місячного посадового окладу, встановленого чинним контрактом. При цьому Коболєв не отримуватиме щомісячні та квартальні премії. Водночас, він зможе розраховувати на щорічну премію за певних умов, які будуть прописані новим договором. Таке рішення зі сторони «Нафтогазу» Прем’єр назвав : «Першою адекватною пропозицією».  

Але протиріччя між Коболєвим і Гройсманом не є чимось вкрай новим. Цікавим є «начебто» факт, що звільнення Коболєва має дати можливість Прем’єр Міністру прибрати до своїх рук «Нафтогаз». Таку думку 14 березня в інтерв’ю виданню «Гордон» висловив Михайло Гончар – президент центру глобалістики  «Стратегія ХХІ». Він зазначив, що Гройсман розуміє – Прем’єрство його буде завершене найпізніше в  кінці 2019 року, і залишитись на цій посаді після виборів у Верховну Раду йому не вийде. Але він буде мати хороші шанси на прохід як депутат, а для цього потрібні гроші. Саме такою метою Михайло Гончар бачить втручання прем’єра в обрання керівника НАК «Нафтогаз» України. Та з другого боку пан Гончар собі суперечить, вказуючи на те, що займаючи таку високу посаду Гройсман має малі шанси на звільнення Коболєва.

Що ж відбувається в реальності? А реальність така: є у «Нафтогаза» кваліфікований менеджер, який із збиткової структури вивів державну компанію в добре прибуткову – це плюс. Далі, є такий факт, як колосальна зарплата, що явно бісить народ – це мінус. Йдемо дальші. Є Кабінет Міністрів на чолі з Володимиром Гройсманом, який звісно має прийняти сторону народу, і повпливати на врегулювання ситуації – це ще плюс. Йдемо ще дальші – де був цей Кабінет Міністрів раніше? Коли призначали і виплачували ці колосально не обґрунтовані кошти? – це знову мінус.

Підводячи підсумки, можемо сміливо заявляти, що думки і висловлення Михайла Гончара є абсурдними і необґрунтованими. Так як, особисто Гройсман не звільнив, і не звільнятиме Коболєва і, для нього головним і єдиним чинником є обґрунтована виплата заробітної плати і премій керівникові НАК «Нафтогаз» України. Єдиним великим мінусом є той фактор, що Кабмін скоріше за все міг взятись тільки за цю справу. Але й тут повністю не можливо звинуватити Гройсмана і компанію, адже призначений Андрій Коболєв 25 березня 2014 року , ще за часів прем’єрства Яценюка. Тож, хто б і що не говорив – у медалі завжди є дві сторони. Буває так, що «хлопчики» роками обкрадають «Укроборонпром» і ніхто довгий час цього не помічає. А буває й так, що хтось реально хоче добитись справедливості і його пробують банально очорнити. Але наш народ за роки політичного хаосу вже вчиться і вміє розрізнити «чорну інформацію від білої».