Останній тиждень
Антимонопольний комітет України став ньюзмейкером під гаслом «реформа
тервідділень».
Можливо, більшість з вас
подумає: «Мене це не стосується. Вони як не працювали, так і не працюють. Якщо
третю частину звільнять, чудово, менше коштів витратять на дармоїдів». І мабуть
мені буде дуже складно переконати вас у зворотному, адже я знаю та розумію, що
ви розчаровані тим, що не виправдались ваші очікування. Більш того, я така сама
як ви, і також пережила таке саме розчарування, тільки перебуваючи всередині
системи, будучи її маленьким гвинтиком. Звичайно, мені здається, що переживати
нездійснені очікування складніше, коли ти є частиною тієї сили, що
відповідальна за їх втілення у життя. Складніше, бо ти, будучи однією маленькою
складовою системи, відчуваєш, що твоїх зусиль недостатньо, що ти несеш моральну
відповідальність, не маючи достатньої кількості інструментів.
Після того, як до тебе
приходить таке розуміння, у тебе є два шляхи: або підкоритись системі і
рухатись у тому напрямку, в якому іде більшість, або боротись. Перший шлях –
простий з точку зору реалізації, але занадто складний, коли твоя совість ще не атрофувалась.
Другий – важкий, але саме на ньому ти не втрачаєш себе.
Вступ занадто довгий? Так, але
для мене важливо, щоб вам була зрозуміла моя мотивація. Адже за останній
тиждень ціла купа людей мені задала одне і те саме питання: «Навіщо тобі ці
неприємності? Ти ж особисто ніякого профіту ні в одному, ні в іншому випадку не
отримаєш? Тебе ж особисто це не стосується?!». Якщо подивитись прямо та просто,
можливо воно і так. Але я частина цієї системи, а це означає, що
відповідальність за її майбутнє лежить, у тому числі на мені, як і на кожній
окремій людині, яка має запис місця роботи в трудовій книжці «Антимонопольний
комітет України».
Звичайно, можна вигадати для
себе тисячу виправдань: «все одно позиція сформована Головою давно, а значить
нічого не можна змінити», «це не моя зона відповідальності», «я свої функції
добре виконую та цього достатньо», «хто виступив з такою ініціативою, той і
відповідає»… Але ж ні, себе не обманиш. І не завтра, так через місяць, не через
місяць так через рік прийде усвідомлення того, що ти просто змалодушнічала та
пішла шляхом найменшого супротиву. І саме в цей момент ти сваришся з самим
собою, розчаровуєшся вже у самому собі, і це при тому, що з собою тобі
доведеться жити все життя.
Саме такі думки змусили мене у
понеділок зранку написати пост, що був більше схожий на сигнал
SOS
. Сьогодні, нашими спільними зусиллями в АМКУ
з
’
явився шанс зробити справжню,
виважену реформу, яка може стати однією з поки що невеликого числа «українських
історій успіху 21 сторіччя».
Чому я ризикнула отримати
публічне клеймо «противник реформ» та піти на відкриту критику пропозиції
Голови Комітету щодо припинення діяльності 17 обласних ТВ АМКУ? Що відбувається
сьогодні в Комітеті? Чого чекати завтра?
Задля того, щоб не було
маніпуляцій та обманів, недомовленостей та перекручувань, вирішила почати вести
серію блогів, у яких буду інформувати вас про те, як просувається у Комітеті
реформа. Враховуючи, що це перша частина, почну спочатку.
Звичайно, в Комітеті давно
точаться дискусії щодо необхідності реформування системи органів Комітету, яка,
простою мовою, складається з центрального апарату (ЦА) та територіальних
відділень (ТВ). Висувались різні версії: ліквідувати всі ТВ, частину ТВ,
залишити ТВ без статусу юридичних осіб, залишити частину ТВ зі статусом
юридичних осіб частину без…
Звичайно, весь цей час (2 роки)
ТВ жили в постійних розмовах про те, що ЦА вони не потрібні та не сьогодні –
завтра їх ліквідують. Спочатку для ТВ це було певним мотиватором для доведення
ЦА доцільності свого існування. Але поступово, з кожним обмеженням фінансування
з боку ЦА на ТВ, та скороченням людей, останні перейшли в стадію очікування
кінця. За цей час втрачено багато кваліфікованих та досвідчених спеціалістів,
які, розуміючи те, що ТВ приречені, змогли знайти собі роботу в інших державних
структурах або в приватному секторі.
Але далі просто розмов, всі з
яких закінчувались однаково: давайте порахуємо, що ми виграємо з цього,
проаналізуємо всі ризики, «за» та «проти» і після цього оберемо модель,
намалюємо план та - вперед, нічого не доходило до жовтня 2016 року.
Вперше письмовий формат така
дискусія набула в жовтні 2016 року, коли на нараді державних уповноважених була
надана членам Комітету для ознайомлення презентація реформи. Тоді це була
пропозиція: замість 24 обласних - 12 міжобласних ТВ. Не буду переказувати
висловлювання інших членів Комітету, скажу щодо себе. Тоді мною було озвучено
низку питань до презентації разом з проханням надати відповідні підрахунки, що
брались до уваги під час вибору такої майбутньої моделі системи органів АМКУ,
орієнтовний план/дорожню картку, та представити команду реформаторів, яким ми,
Комітет, довіримо цим займатись. На цьому все і закінчилось.
Наступний день, коли ми
повернулись до реформи ТВ, був 06 липня 2017 року. Нам було повідомлено, що 11
липня Головою АМКУ внесено в порядок денний питання припинення діяльності 17
обласних (+АРК Крим та Севастополь) ТВ АМКУ. Для ознайомлення було надано
проект Розпорядження та пояснювальна записка до нього на 2 аркушах.
Що пропонувалось проектом?
-
Припинити Житомирське та Чернігівське обласне ТВ
АМКУ шляхом приєднання до Київського обласного, яке перейменувати у Північне
міжобласне;
-
Припинити Кіровоградське та Полтавське обласне
ТВ АМКУ шляхом приєднання до Черкаського обласного, яке перейменувати у
Центральне міжобласне;
-
Припинити Миколаївське, Херсонське, АРК Крим та
м. Севастополь ТВ шляхом приєднання до Одеського обласного, яке перейменувати у
Причорноморське міжобласне;
-
Припинити Запорізьке обласне ТВ шляхом
приєднання до Дніпропетровського обласного, яке перейменувати у Придніпровське
міжобласне;
-
Припинити Тернопільське, Чернівецьке та
Хмельницьке ТВ шляхом приєднання до Вінницького обласного, яке перейменувати в
Південно-західне міжобласне;
-
Припинити Сумське, Луганське та Донецьке ТВ
обласне шляхом приєднання до Харківського обласного, яке перейменувати у
Північно-східне міжобласне;
-
Припинити Волинське, Рівненське,
Івано-Франківське та Закарпатське ТВ шляхом приєднання до Львівського
обласного, яке перейменувати у Західне міжобласне.
Міжобласні ТВ за проектом
повинні були розпочати виконувати функції з 15.08.2017, обласні припинити їх
виконувати 14.08.2017.
Які у мене виникли питання
після ознайомлення? Ті ж самі, що і до цього:
-
реформа полягає просто в скороченні кількості ТВ
чи включає й інші заходи;
-
чи розроблена концепція або стратегія
реформування;
-
чи розроблено план або дорожню карту реформи;
-
хто входить до команди реформаторів;
-
підрахунки витрат на реформу та майбутньої
економії;
-
чи будуть створені відділки без статусу
юридичної особи в інших областях, якщо так, то в яких та якою чисельністю;
-
запланована чисельність міжобласних ТВ;
-
неефективний механізм взаємодії з ЦА буде
замінено на інший та який;
-
процедура призначення керівників міжобласних ТВ
(відкритий прозорий конкурс чи залишаємо вже призначених);
-
орієнтовні заробітні плати керівників та
співробітників міжобласних ТВ;
-
кількість справ, досліджень, матеріалів, що буде
передано в міжобласні з орієнтовним навантаженням на одного співробітника…
І багато чого ще, включаючи
питання хто буде головою комісії з припинення та входити до її складу, бо
навіть це питання в проекті Розпорядження не було відображено.
Станом на 10.07.17 жодної
відповіді не було.
А тепер запитаю вас, як би
вчинили ви на моєму місці? Звичайно, дуже популярно і просто підняти руку,
проголосувати «за», ліквідувати одним махом 19 ТВ, зробити селфі, написати пост
та отримати звання «реформатор року».
Чи ви б змогли без відповіді на
зазначені питання, без планів та команди, не маючи жодної інформації, окрім
тієї, що міститься в проекті Розпорядження, підняти руку та проголосувати? Я б
не змогла. Службова, електронні листи, пости…
Вже 10.07.17 пізно ввечері було
повідомлено про відміну призначеного на 11.07.17 засідання Комітету та прізвища
співробітників, у яких можна отримати інформацію щодо реформи ТВ. Звернення до
зазначених співробітників, електронні листи, службові… І знов жодної інформації
у відповідь.
Звичайно, реформа потрібна!
Дуже потрібна і не завтра або сьогодні, а вчора!
Звичайно, одна з основних
складових успішних реформ – це швидкість. Чим довше триває реформа, тим більше
часу та можливостей для супротиву з боку тих, кому не вигідні зміни на краще.
Але! Перша і основна складова
реформи – це люди! Принципові, щирі, професійні, енергійні, що вірять та
можуть! Якщо не має потужної команди реформаторів, навіть найкращі ідеї будуть
зведені нанівець.
Друга складова реформи для
мене, це концепція та чіткий план реформування з конкретними строками. Без
професійної та якісної концепції, без реалістичного покрокового втиснутого в
конкретні часові рамки плану, я не вірю, що можна втілити в життя біль-менш серйозну
реформу.
Третя, це публічність. Для
розуміння суспільством того, що відбувається, для отримання громадськості та
колективу співробітників самого органу собі в союзники, а не навпаки, задля
уникнення помилок та відчуття обману, країна повинна розуміти, яка реформа, в
чому вона полягає, для чого та які будуть дії та результати.
Закінчити першу частину хочу
тим, що дійсно на сьогодні ми маємо прірву між центральним апаратом та
територіальними відділеннями Комітету, яскравим доказом чого є публічне висловлювання
Голови, що «сьогоднішня робота тервідділень Антимонопольного комітету – це
фікція». Про своє бачення причин появи цієї прірви напишу пізніше. Однак,
спробувати подолати її «двома стрибками» наднебезпечно не тільки для самого
АМКУ, а й для країни в цілому.