Недоліки компромісного проекту податкової реформи

На вчорашньому засіданні Нацради реформ при президентові України був обговорений компромісний варіант податкової реформи, розроблений Міністерством фінансів.

На вчорашньому засіданні Нацради реформ при президентові України був обговорений компромісний варіант податкової реформи, розроблений Міністерством фінансів.

Насамперед, документ не передбачає підвищення ключових податкових ставок. У 2016 році податок на прибуток становитиме 18%, а через рік – 17%. Крім того, Мінфін визначив орієнтир, якого планується досягти у 2018 році – максимальне навантаження на фонд заробітної плати у розмірі 20%.

Для подолання дефекту т.зв. «внутрішнього офшору», тобто існуючої системи сплати єдиного податку для підприємців, пропонується запровадити нову форму диференціації платників податку, що складатиметься з трьох груп, ранжованих відповідно до величини обороту підприємства.  

Одним з ключових елементів пропонованої реформи стало збереження окремих преференцій в оподаткуванні фармацевтичної галузі та агросектору. Зокрема, мова йде про ставку податку на додану вартість для фармацевтів у розмірі 7%, а також про перехідний період на 1 рік для аграріїв, які з 2016-го року сплачуватимуть 75% ПДВ до державного бюджету і лише четверту частину зможуть залучати у розвиток виробництва в якості внутрішніх інвестицій. Однак такі «пільги» навряд задовольнять потреби вітчизняних агровиробників, які сьогодні забезпечують 14% ВВП країни.

Загалом пропонований компроміс, м’яко кажучи, не вражає інноваційністю. Фактично тих змін, яких потребує українська економіка, ним не передбачено. Непоступливість парламенту і уряду в дискусіях щодо реформи податкової системи та проекту нового бюджету призвела до того, що «середній варіант» на практиці залишається колишнім. Отже, типові бухгалтерські розрахунки Мінфіну і парламентського комітету показали свою безрезультатність. Відтак нова стара податкова система знов загрожує стати для нас уроком, який вчить, що гра податковими ставками на папері закінчується нічим.

Коли ми нарешті зрозуміємо, що бюджетні стимули економічного розвитку (тобто фінансові інструменти стимулювання бізнесу) не можна знайти, забираючи гроші у самого бізнесу? Це замкнуте порочне коло. І розімкнути його неможливо, якщо не знайти інших внутрішніх джерел поповнення держбюджету, для чого таки варто почати радикальну модернізацію державного апарату, який нині з’їдає непомірно велику частку казни.

Врешті-решт, змінювати треба не стільки значення податкових ставок, скільки підхід до роботи податкового механізму. В цьому ключі вкрай необхідно реформувати систему адміністрування податків і позбавити податкові органи мілітаристських функцій. Ну і звісно, українські авгієві стайні – корупція і тіньова економіка, для боротьби з якими треба не технічні прийоми, а політична воля і мобілізація громадянського суспільства.