Чому турки – не турки?

Бідні тому що?

Свого часу мій приятель дав оголошення про пошук водія. Було кілька дзвінків, проте розповів він мені про один. Зателефонував чоловік, який працював машиністом екскаватора (sic). Приятель розповів, що їхня розмова закінчилась після першого ж запитання машиніста. Ви, певне, зрозуміли, що запитав він не про умови роботи, а про зарплатню.

Туристичний альянс Луцька – створена наприкінці минулого року кількома гравцями з поля туріндустрії «громадська спілка» – завданнями своєї діяльности визначив такі «основні цілі» (подаю без змін та скорочень за www.lutskrada.gov.ua/fast-news/turystychnyy-alyans-u-lucku-stvoreno):

·          збільшення кількості туристів

·          підвищення прибутковості туристичної галузі

·          участь у формуванні і реалізації стратегії розвитку туризму Луцька

·          підвищення якості обслуговування та запровадження програми гостинності,

·          вирівнювання сезонності

·          розвиток історико-пізнавального і подієвого туризму

·          промоція Луцька як туристичної дестинації.

Читачу, якщо Ви розумієтеся бодай на азах маркетингу (метою якого є «завоювання ринку»), зверніть увагу на місце «промоції Луцьку». Про те, де (і якою) вона має бути, Вам на допомогу: http://korrespondent.net/url.hnd?url=http://gazeta.dt.ua/business/vi-seryozno-chi-po-vkrayinskomu-_.html.

До чого турки (у назві)? На власні очі й вуха бачив-чув, як представники їхніх турфірм та готелів, агітуючи українських студентів на сезонну роботу, питання зарплатні та всіляких бонусів свідомо залишали наостанок. На початку ж – про умови роботи, вимоги, відповідальність, престижність тощо (що ж до загального доходу цієї країни від туризму, то позаминулого року він становив 32 млрд. дол., а за кількістю іноземних туристів Туреччина посіла шосте місце в світі. І величезна заслуга в цьому – промоції туризму, на яку держава витрачає щороку до 30 млн. дол.).

Завважу принагідно, що Альянс не має ні власного сайту, ні сторінок в соцмережах. Тож питання щодо ефективности його діяльности є, самоочевидно, риторичним. На підтвердження цього – й нехтування пропозиціями фахівців щодо співпраці. Самоочевидно – взаємовигідної.      

Що ж до закладів розміщення та харчування, то мені, на жаль, не відомі вітчизняні готелі, мотелі, кемпінги etc., ресторани, кав’ярні etc., які в царині промоції власного продукту зважають на результати відповідних наукових досліджень. Чи не тому «мають що мають» (зокрема, заповнюваність готелів становить половину від рентабельної)?

Про популярність в світі гастрономічного туризму (інша назва «Шлунок на екскурсію») не чув, певне, лише той, хто не хотів. До Мексики, зокрема, люд з усього світу приїжджає для того, аби якщо не скуштувати місцевої екзотики (черв‘яки на сніданок або коники на вечерю), то бодай поспостерігати, як це роблять інші. Що ж до України, то й тут чимало унікального. Біда лишень в тому, що переважна більшість, будучи спроможною «готувати», не вміє належно «подавати».

Одним із небагатьох позитивних винятків є Галицька дефіляда, яка вже упродовж кількох років збирає в Тернополі – не в останню чергу завдяки своїм сайтові та сторінкам у соцмережах – чимале число охочих «скуштували» екзотики. Капуста засипана і пирОги (вареники), рубці і гаряченьке (хрінівка і цитрівка, журавлина й медовуха і «просто самогон»). Є й таке диво, як квашені коропи та товстолобики («родзинка» Ігора Парія).   

Чимало цікавинок (про них небавом – на сайті http://gildiya.org) організатори цьогорічної Дефіляди готують не лише для вітчизняного споживача, а й для акредитованого в Україні дипкорпусу та зарубіжних і вітчизняних мас-медійників . З-поміж них – відвідання місць, які в той чи інший спосіб мають стосунок до алохтонів (іноземців); екскурсії до замків (їх на Тернопільщині – третина усіх вітчизняних), в яких на відвідувачів також чекатимуть приємні несподіванки (якщо, звісно ж, музейники «поворушаться»); відвідання фермерських господарств, у яких члени Гільдії закуповують екологічно чисті продукти рослинництва та тваринництва; унікальні сувеніри; крамниці екологічно чистої продукції  тощо.  

Тож – спочатку «стільці», а гроші – по тому. Як у турків.