Мовчать, бо благоденствують?

Якби ж ми вчились так, як треба...

Непростий час вимагає й неординарних рішень-кроків. Це – аксіома. Й чи не найболючішим питанням (війна – поза «конкуренцією») є наразі наповнення бюджету. Бажано – не кредитами (про це «щастя», яке нам печерські завсідники «дарують» із реґулярністю, гідною кращого застосування, зайве розводитись), а заробленими в Україні грішми. Однією з таких «неординарностей» є туризм (http://korrespondent.net/url.hnd?url=http://ukurier.gov.ua/uk/articles/navisho-byudzhetu-vkotre-prositi-dopomogi/; http://korrespondent.net/url.hnd?url=http://gazeta.dt.ua/business/laskavo-ne-prosimo-_.html). Фахівцям (передовсім туризмологам) не варто пояснювати, як ЦИВІЛІЗОВАНИЙ світ дає собі раду в цій царині. Що ж до вітчизняних реалій, тут «не все так просто». Як завше…

Нещодавно в програмі «Позиція» на телеканалі «Рада» подивився-послухав (www.facebook.com/permalink.php?id=1515777062038320&story_fbid=1543853982563961) Голову парламентського підкомітету з питань розвитку туризму, курортів та рекреаційної діяльності (відколи курорти з рекреації «випали»?) Анну Романову й, зважаючи на її ж прохання щодо підтримки «громадськістю та експертним середовищем», надіслав їй же (на Facebook) свої завваги-рефлексії, завваживши, що реаґуватиме вона на них адекватно (як казала Сердючка вустами А.Данилка: «Я не проти критики. Я проти критики неконструктивної»). А саме (стилістика та таке інше – без змін):
- Стратегію сталого розвитку туризму і курортів було затверджено ще 2007 року прем’єркою Ю.Тимошенко;
- слід «реанімувати» розробку Державної цільової програми розвитку туризму і курортів України на період до 2022 року, яка «накрилась мідним тазом» наприкінці позаминулого року (чимало вже, до слова, зроблено). Її відсутністю деякі обладміністрації пояснюють відсутність відповідних регіональних програм (до слова: відповідні звернення місцевих влад – з проханням розробити програми розвитку туризму – стали б стимулом-мотивацією для розвитку науки в туристського профілю ВНЗ, яких у країні понад 100. Завважу принагідно, що вирішувати актуальну (завжди) проблему працевлаштування колишніх військовиків та членів їхніх родин (у туріндустрії) найстаріша в країні катедра країнознавства і туризму (Шевченкового університету) запропонувала міністру оборони С.Полтораку (до слова – Російська міжнародна академія туризму реалізувала відповідні міжнародні програми за участи партнерів з Европейського Союзу);
- «їздити (куди?) й рекламувати вітчизняний туризм» – це гроші (яких немає) і час (якого також бракує). Повноцінний «замінник» - промотури по Україні (головно для представників іноземних диппредставництв та іноземних же мас-медійників усього спектру), які залюбки організують та на належному рівні проведуть вітчизняні турфірми (оскільки цілком слушно розраховуватимуть на зростання кількости «своїх» туристів); промоція вітчизняного турпродукту українськими диппредставництвами (це підтримує й Г.Гопко – Голова «закордонного» комітету);
- нагле (якомога швидше) відновлення роботи держоргану (хай це наразі буде й відділ в Мінекономіки). Обов’язковим його «елементом» має стати Громадська рада, члени якої – (не «диванні») практики та ПАТРІОТИ вітчизняного туризму, туризмологи та мас-медійники;
- реанімація Наукового центру розвитку туризму (одним із запланованих проєктів якого був моніторинг вражень-пропозицій туристів);
- місцевий туристський збір має бути спрямовано не на те, «що (регіональна) влада вирішить» (чи не Вам, як – у минулому – чиновнику знати про те, як відбувається «розпил» бюджету), а на створення – передовсім у популярних у туристів місцях – европейського рівня місць громадського користування (туалетів), заміну охоронних дощок (з «Українська Радянська Соціалістична Республіка» на відповідні), забезпечення ефективної діяльности комунальних ТІЦів, ремонт шляхів/хідників та облаштування відповідної інфраструктури (вказівників – кількома мовами тощо);
- створення загальнодержавного позабюджетного фонду розвитку туризму (джерела його наповнення – світовий довід нам в науку) задля: створення та належного позиціонування загальнонаціональних туристських сайтів та порталів (обов’язковою складовою яких має бути календар – не менше ніж на рік – заходів, що користуються популярністю у туристів: фестивалів, конкурсів, змагань тощо); створення електронних туристських путівників та відповідних («туристських») додатків до смартфонів, планшетів та ін. тощо (див.: http://korrespondent.net/url.hnd?url=http://gazeta.dt.ua/business/vi-seryozno-chi-po-vkrayinskomu-_.html).

Прочитане не надихнуло народну обраницю бодай на формальну відповідь.

Запитання ж до інших «народних обранців» (як загальнодержавного, так і столичного «розливу») щодо їхнього ставлення до туризму як потенційно потужного бюджетоутворюючого джерела також потішило мовчанням.  

Ситуація на як на столичному, так і реґіональних ринках готельних послуг також далека від втішної: заповнюваність готелів знизилась до 30% (а це більш ніж вдвічі менше рентабельного показника). Докладніше про причини цього див.: http://korrespondent.net/url.hnd?url=http://ubr.ua/market/real-estate/obezjaut-storonoi-zapolniaemost-otelei-snizilas-do-30-327927. Не набагато краще почуваються вітчизняні турфірми, як також заклади харчування, розташовані в популярних у туристів місцях. За такого «розкладу» природнім мав би бути пошук «потопаючими» якщо не рятівних «стовбурів», то бодай «соломинок». А що ж маємо в сухому залишку?  

Створений наприкінці минулого року у Луцьку «Туристичний альянс» задекларував однозначно «правильні» завдання (ось тільки турки на перше місце ставлять промоцію турпродукту, а у лучан вона – на останньому). Однак на запитання щодо (навіть не необхідності) залучення до їхньої реалізації фахівців (передовсім маркетологів) відповіді я не дочекався.

Також проігнорованим залишилось минулорічне звернення до керівництва Свалявської райдержадміністрації (Закарпаття) стосовно відповідної допомоги (в розвоєві місцевої туристсько-рекреаційної індустрії) найстарішої в Україні катедри країнознавства і  туризму Київського національного університету імені Тараса Шевченка.     

Здійснений на початку січня експрес-аналіз стану туріндустрії Кам’янця-Подільського засвідчив, що ця царина, яка, зважаючи на значний потенціал для розвитку (головно кількість історико-культурних пам’яток, закладів розміщення та харчування тощо), мала б стати в місті головною бюджетоутворюючою, наразі цим похвалитись не може. Тож чи не усім «гравцям» цього ринку, як також відповідним міським керманичам було надіслано пропозицію щодо обговорення проблем та відповідної співпраці з катедрою країнознавства і туризму столичного Шевченкового університету. З більш ніш 40 суб’єктів підприємницької діяльности зацікавленими виявились усього два. Чиновники ж не відреагували й формальною відпискою.

Пропозицію щодо співпраці (самоочевидно – взаємовигідної) було надіслано й керівництву готельно-оздоровчого комплексу "Belle Royalle" (Мукачівський район). Причина – на поверхні. Попри кусючі ціни (див.: http://korrespondent.net/url.hnd?url=http://belleroyalle.com/index.php%3fview%3dprice-belle-royalle-2015), на офіційному сайті комплексу не пощастило віднайти інформацію про мандрівки (тури) не лише в околиці, а й у віддаленіші (проте не менш привабливі) місця чарівного Закарпаття. Відсутні й інші послуги: полювання та риболовля, збирання грибів та ягід, участь у майстер-класах майстрів народної творчости, можливість придбати картини закарпатських художників (до слова найпоціновуваніших – з-поміж українських – іноземцями), відвідання подій (фестивалів, конкурсів, спортивних змагань etc.), на які багатий цей край, тощо. Про знижки ж також анічичирк. Проте не лише фахівцям відомо, що така практика є поширеною за кордоном й не від сьогодні себе виправдала.  

Білороялівці (саме як «білий» закарпатці переклали «belle» - французькою «гарний») також – у жодний спосіб – не відреагували на моє звернення.

На запитання «хто твій найбільший ворог» на Сході радять дивитись в люстерко. Певне, недарма?