«В долгах, как в шелках». Тільки куди шовк поділи?

Дивлячись на показники зовнішнього боргу України, даєшся диву: коли ж встигли так напозичатися, на які "шовки" такі немислимі кошти витратили і чим їх віддавати? А уряд тим часом випрошує нові транши.

Є така промовка: «в долгах, как в шелках». Ну і ладно, бува й таке, коли в дівчини єдиний варіант «вибитись в люди» – це інвестувати у свою зовнішність, створити красиву картинку та й продати себе подорожче. А там, знайшовши собі чоловіка при грошах, що на таку красу «клюне», можна буде і борги швидко повернути, і жити собі у своє задоволення. А дивишся на нинішні показники зовнішнього боргу України і диву даєшся: для чого ти, молодесенька, так напозичалася, ніби на прийомі і англійської королеви зібралась принця зваблювати? 

І це не єдине питання, що виникає. Судячи з цифр, від яких аж в очах мерехтить, «шовків» має бути чимало. Згадайте, як нещадно ще рік тому Арсеній Яценюк критикував фінансово-економічний блок уряду на чолі з Сергієм Арбузовим за державний борг в 40,6% від розміру ВВП. А він в той час не позичав нового, потроху розраховуючись із тим, що вже набралися, і країна ледве почала виборсуватись із боргової ями.

Ну як мінімум «шовку» мало стачити на всі реформи, про які за останнє десятиліття говорили всі без винятку українські уряди і парламенти, мало б вистачити. На решту мали б відремонтувати всі теплові комунікації і дороги. А зважаючи на дірки і в дорогах, і в теплотрасах, і в дахах всіх будинків, фасади яких не обтяжені табличками про резидентність урядових установ, а також найкрасивіші – в держбюджеті, хочеться вголос спитати: а куди всі ті транши МВФ поділися? Хоча... з минулої зими, відтоді як прем’єр-міністр на пару з тодішнім керманичем НБУ Степаном Кубівим оголосив про відмову від прив’язки гривні до долара, падіння національної валюти не здатне зупинити жодне зовнішнє фінансове вливання. Валютні транши тануть, не встигаючи укріпити національну валюту. Між іншим, на внутрішні інтервенції заради підтримки гривні сил і резервів Нацбанку вистачить теж ненадовго: дотягнути б до виборів, а там видно буде.

Так от, той самий МВФ, скрушно хитаючи головою, вимальовує нам в прогнозах – дивимось зараз в теку «оптимістичний» - цифру 80. Тобто зовнішній борг країни найближчим часом досягне немислимого розміру 80% від ВВП. Тільки такі поважні організації, як МВФ та Всесвітній банк критичною називають межу у 60%: за нею економіка країни вважається небезпечно перевантаженою боргами. В принципі, ті ж самі США чи інші розвинені країни можуть собі такі показники дозволити – позичають і собі в сусідів під власний розвиток, на якісь глобальні проекти, від реалізації яких і борг повертають, і самі збагачуються. Та щось не з тих показників Україна стала на розвинуті країни рівнятись: для бідної економіки, яка щодня валиться в прірву, такі борги непідйомні. А хто ж ці борги буде віддавати? Питання, скажімо так, риторичне: з такою динамікою бюджетні кошти витрачатимуться виключно на погашення боргів перед тими ж таки МВФ, Всесвітнім банком та країнами ЄС. Соціальні потреби, освіта та охорона здоров’я фінансуватиметься з бюджету за залишковим принципом – якщо, звичайно, щось ще залишатиметься. Про інвестиційні проекти можна забути надовго. З тої ж самої теки «оптимістичних прогнозів» МФВ дізнаємось, що у 2016 році на виплату боргів буде потрачено близько 100 мільярдів гривень. Це проти 31,7 мільярдів гривень у минулому році. При тому, що виробництво фактично зупиняється, безробіття зростає і поповнювати бюджет вже немає чим. Всі можливі види податків вже давно вигадані і запроваджені.