Яценюк повідомив, що уряд почав відповідні перемовини із США. «У них є зацікавленість поставляти в Україну нові технології, інфраструктуру для зберігання і переробки зерна і продовольства. А в нас є зацікавленість узяти їхні гроші не на рік, а на двадцять, і не під 20%, а під 2%. Вони нам поставляють техніку, інвестують, а ми разом виробляємо і продаємо», — сказав він.
Однак постачання техніки на пільгових умовах — це не інвестиція. Це продаж продукції, за який хтось повинен заплатити. Приблизно за такою схемою — продовольство в обмін на технології — попередній уряд намагався почати працювати з Китаєм. Для цього була залучена державна корпорація ДПЗКУ, доцільність існування якої, як і інших державних аграрних проектів, давно і справедливо викликає сумнів. Нагадаю, за даними Держказначейства, загальний борг підприємств перед бюджетом за надані кредити з державними гарантіями сягає майже 1 млрд дол. До речі, Яценюк на форумі назвав держхолдинги «неефективними компаніями, які спрямовані тільки на одне — розкрадання грошей, отриманих під державні гарантії».
Відповідно, амбітні цілі уряду стосовно суттєвих інвестицій в обладнання та інфраструктуру повинні реалізувати українські приватні компанії власним коштом.
Однак поточні справи наших аграріїв непрості. Про це, зокрема, свідчать ціни на кукурудзу на Чиказькій товарній біржі, яка диктує ситуацію на українському ринку.
Бачимо, що драматичне падіння цін 2013 року триває. Тобто заробити українським аграріям у цьому сезоні, скоріш за все, не вдасться. До прибутків — як до Місяця.
Ціни на акції українських агрохолдингів на Варшавській біржі теж не зростають. Уже не перший місяць компанії скуповують свої акції, аби стримати їх від падіння, а Олег Бахматюк відклав багатостраждальне IPO до 2015 року.
Інвестори вичікують: у країні триває війна, а це високий ризик. Український уряд тимчасом нічого не робить, аби зацікавити інвестора. Нових грошей у секторі нема. Виникає питання: чи вклав би сьогодні прем’єр свої гроші в агробізнес?
Перш за все, інвестора цікавлять високі прибутки, просте, вигідне та стабільне податкове законодавство на найближчі п’ять-шість років. Тобто для того, аби в країну зайшли інвестиції, держава теж повинна докласти зусилля.
Гарним сигналом було б підтвердження дії режиму пільгового оподаткування аграріїв до 2018 року, як це прописано у Податковому кодексі, та, можливо, навіть продовження його дії після 2018 року.
Замість цього Мінфін пропонує перекроїти діючу систему, мотивуючи це великою кількістю зловживань. Робочий варіант виглядає так: перевести великі компанії на загальну систему оподаткування, а пільгову систему залишити для малих підприємств. Таке рішення має два великі мінуси.
По-перше, великі компанії дробитимуться і йтимуть у тінь, тож очікуваної економії державних коштів не буде. Станеться це швидше, ніж собі уявляють чиновники.
По-друге, чимало зловживань відбувається саме на нижньому рівні. Найбільш типова історія махінацій з аграрним спецрежимом — коли хтось десь купив за готівку машину зерна, оформив папірці на свою компанію і продав далі, залишивши собі ПДВ. До вирішення цієї проблеми варто підійти з іншого боку.
Якщо основна проблема — маніпуляції з ПДВ, то давайте боротися саме з цим. Запроваджувати жорстку звітність: хто, де, скільки і чого виростив. Суттєво обмежувати обіг готівки — аж до штрафування банків, які видають готівки більше, ніж передбачено лімітами, та підприємців, які нею користуються.
Давайте займатися справжніми реформами, а не робити крайніх з тих, хто повинен користуватися найбільшою увагою та підтримкою з боку держави.
За словами прем’єра, у вересні уряд планує презентувати свій «план Маршалла» для України на найближчі два роки. Маю надію, що за два місяці держава змінить своє ставлення до українського аграрного сектора і зрозуміє, що уряд повинен не лише ставити селянам амбітні цілі, а й допомагати їх виконувати.