Федеральний резервний банк

Що таке Федеральний резервний банк і з чим його їдять?

 Що таке Федеральний резервний банк і з чим його їдять? Спершу я, звісно, звернулася з цим питанням до найпопулярнішої та найдоступнішої інформаційної «забігайлівки», тобто Вікіпедії. На екрані з'являється «Федеральный резервный банк», я швидко клікаю «Українська», хоч на російській версії сайту інформації на кілька абзаців більше. Що ж поробиш, політична ситуація в країні та безкомпромісний патріотизм не дозволяє…

Тому «Федеральний резервний банк (англ. Federal Reserve Bank) — специфічний регіональний банк в США, створений на основі закону про Федеральний резерв. 12 регіональних банків складають основу структури Федеральної резервної системи США». Окрім переліку 12-ти банків та їхніх активів нічого не знаходжу, тому доводиться поцікавитися Федеральною резервною системою США.

Отож, “Федеральна резервна система (англ. Federal Reserve System) — система приватних банків, що виконує роль центрального банку США”. Це вже вносить деяке прояснення в стан справ. Виявляється, державною власністю тут навіть і не пахне. ФРС – це така-собі квазідержавна структура, отже її керівники явно їдять її (згадаймо питання, яким ми починали) не з сухим пайком.

З огляду на тривалий процес “банківських” пошуків США, ФРС назвати фаст-фуд продуктом ніяк не можна. Штатам довелося посмакувати багатьма різними варіантами побудови банківської системи, поки не вдалося проковтнути цей остаточний варіант. Так що мої попередні нарікання були несправедливими: не дуже приємний аромат центральних державних банків американці все ж відчули. Чому неприємний? Про це варто було б запитати тих, хто пережив щонайменше три фінансові паніки.

Схопившись за голову (такі розлади “травної банкової системи” здоров’ю нації не на користь), лідер республіканців сенату Нельсон Олдрідж на початку ХХ заснував дві комісії: для аналізу американської грошової системи та для аналізу європейської банкової системи. Що цікаво, апетит до центральних банків Олдріджу навіяла німецька банківська система. Хоча раніше ця ідея йому і в горло не лізла. Але ось містер Олдрідж засумнівався у перевагах системи випуску державних облігацій. Думки у Сенаті розійшлися. І це зрозуміло, адже схвалити створення приватного банку, який друкує долари, щоб брати їх під відсотки, рішення, скажімо так, не дуже легке. Як казав Ротшильд: “Дайте мені можливість управляти грошима нації, і тоді мені буде все одно, хто приймає її закони”.

Рецепт створення ФРС був узгоджений сімома джентельменами, у кишенях яких – 25% світового капіталу. Очевидно, вони зібралися на майже сімейний ланч і обговорили всі інгридієнти Федеральної резервної системи. Але де-юре їх витвір мав схвалити Головний кухар країни, що сталося 23 грудня 1913 року. Вудро Вільсон підписав закон про створення ФРН. О! Мало не забула одну смачненька деталь! Закон був підписаний у вечір перед Різдвом, коли більшість конгресменів роз'їхалися наряджати Christmas Tree та смажити індичку. Ось що називається турбота про парламентаріїв – солодкий презент під ялинку.

 Дивлюсь я на все це і думку гадаю, чи прижилась би така ініціатива в Україні. Гадаю, умови у нас занадто різні. Як кажуть самі знаєте хто, “что русскому в радость, то немцу – смерть”. Працює в обидва боки. Так вже історично склалося, що українці не довіряють владі. Не більш народ поблажливий до мільярдерів-монополістів. А ще ми дещо неповороткі, буває, як звикнемо до чогось, то важко потім змінити раціон. Так що наврядче українці спийняли б такий поворот. Все ж кулінарні книги у нас різні. А кришити в борщ гамбургер було б необачно.