Чому економічного зростання України не відбулося?

Економічні реформи уряду

Чому економічного зростання України не відбулося?

     Сьогодні  Верховна Рада України прийняла антикризовий пакет документів, який вилився у Закон України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні”. Слід зазначити, що це не перша спроба уряду  радикально оздоровити фінанси.   Дещо схоже було ще на початку 2000 року за часів прем’єрства  В. А. Ющенко,  коли  Україна вже була на межі дефолту. Дефолту тоді вдалося уникнути, але економічного зростання після цього не відбулося. Спробуємо розібратися, чому так сталося.

     Дослідження вітчизняних та іноземних вчених, які проводилися в рамках інноваційних та еволюційних теорій, показують, що в глобальній економіці, як і в суспільстві, відбуваються  періодично повторювані процеси. Вони віддзеркалюють як тривалі піднесення економічної кон’юнктури, так і глибокі її спади.

    Слід зазначити дуже важливу особливість – ці коливання не залежать від виду економічних систем – вони обумовлені об’єктивними законами економіки. Їхня періодичність становить приблизно 50 років плюс 10-12 років кризи. У нашому конкретному економіко-історичному випадку і Україна, і країни СНД сьогодні знаходяться  саме в такому періоді, який, судячи із закономірності, характерний настанням кризових процесів.

    Кризові процеси, про які йде мова, особливі. Вони пов’язані із зміною так званих технологічних укладів, у чому не останню роль відіграє інновація.

    Звичне уявлення про структуру економіки як сукупність галузей-секторів, кожний із яких розпадається на виробництво і матеріальні процеси, дуже зручне при аналізі стаціонарних процесів. Стосовно техніко-економічного розвитку з позицій інновації на рівні галузей вдасться спостерігати лише деякі наслідки зміни технологічної структури.

    Одна й та ж галузь може існувати кілька століть, в той час як якісні складові її технологічних процесів змінюються кардинально.   З цієї і низки інших причин з позиції  еволюції техніко-економічних систем економіку зручніше розглядати у вигляді взаємообумовлених і взаємозалежних стійких формувань – технологічних укладів.

    Як показують дослідження, з часу англійської промислової революції в економічних системах змінилося чотири технологічних уклади. Сьогодні настав період формування п'ятого  технологічного укладу, базисні виробництва  якого  становлять інформаційні, комп’ютерні, біотехнології і т.д.

   Формуванню нового технологічного укладу передує 10-річний занепад стану економіки. Потім з точок економічного росту з’являються базисні інновації з наступними  додатковими (супутніми) інноваціями. Це зумовлює дію інноваційної хвилі та інноваційного мультиплікатора, який викликає інвестиції і ріст сукупного попиту, що виводить економіку із стану депресії в стадію довгострокового піднесення.

    Одночасно з нових виробництв відбувається дифузія інновацій в існуючі галузі, що замінює старий технологічний уклад новим. Згодом процес заміщення старих технологій новими завершується. Вони вступають у фазу зрілості і досягають меж поширення. Вичерпання базисними технологіями потенціалу свого росту вводить економіку в стан довгохвильового спаду. Це стає причиною виникнення кризових процесів, після чого з нових точок росту формується новий технологічний уклад і т. д.

    З огляду на вищесказане, можна зробити висновок, що  виникнення передумов кризи в перехідний період в економіці України обумовлено причинами, які мають об’єктивний характер. Вони лежать у основі фундаментальних, глибинних процесів економічного розвитку, які становлять життєвий цикл технологічного укладу.

    Відсутність загальнодержавної концепції, яка враховує об’єктивні  закономірності  інноваційного розвитку, призвела до хаотичної і неузгодженої політики, погіршення умов функціонування підприємств і банків у перехідний період, що поглибило кризу.

    Серед вітчизняних і закордонних економістів поки не існує єдиної думки з приводу політики в період кризи.

    На наш погляд, якщо  вміло   користуватися інструментами монетарної і фіскальної політики, позитивного  результату можна досягти як при використанні кейнсіанських, так і класичних методів.

    Мабуть, в кризовий перехідний період такого типу повинна бути вибірковою – жорсткою стосовно нижчого і стимулюючою стосовно вищого технологічних укладів. Політика, на наш погляд, повинна проводитись одночасно і узгоджено як з використанням інструментів Національного банку, так і з використанням інструментів фіскальної політики. Напрямком такої політики повинне бути створення сприятливих умов для розкриття інноваційного потенціалу точок росту. Особлива роль при цьому належить банківській системі, яка фінансує інноваційну експансію.

    З врахуванням сформованої економічної ситуації (дефіцит державного бюджету, ріст зовнішньої заборгованості, падіння ВВП) розраховувати на неемісійні засоби стимулювання інновацій здається малоймовірним. Але як зробити, щоб збільшення пропозиції грошової маси негативно не відобразилося на стабільності курсу національної валюти?

    Як відомо, основним інструментом грошово-кредитної політики, який використовується Національним банком України для регулювання грошової маси в обігу, є політика обов’язкових  резервів. Активно оперуючи цим інструментом, Національний банк зможе пом’якшувати  наслідки інфляційних вибухів і фінансових криз. Тому з боку Національного  банку виставляються жорсткі вимоги до комерційних банків до дотримання нормативу обов’язкових  резервів. Порушення цього нормативу прирівняне  Національним банком до несанкціонованої кредитної емісії.

    Тобто, знижуючи норматив  обов’язкових  резервів, Національний  банк фактично збільшує грошову масу в обігу. Це і є те джерело, яке може бути використане для фінансування інноваційної експансії. Для зниження тиску звільненої  грошової маси  на курс національної валюти і створення передумов, які гарантують використання звільнених коштів на інноваційні цілі, пропонуємо 50% звільнених коштів направити в знову створений Гарантійний фонд, кошти якого повинні перебувати під контролем Національного банку.

    Особлива роль в інноваційній експансії належить спеціалізованому Державному банку реконструкції та розвитку. Адже для спеціалізованих банків Національний банк передбачив можливість встановлювати окремі нормативи обов'язкового резервування.

    Це надає  можливість не просто розширити активні операції, а кредитувати підприємства, які впроваджують нові високоефективні технології, що, безумовно повинно сприяти швидшому переходу до нового технологічного укладу. Зміцніє промисловість, оздоровиться фінансова система, збільшиться прибутковість банків, наповниться бюджет.

    Якщо звільнені (емісійні) кошти будуть направлені на інші цілі, (наприклад, кредитування підприємств, які працюють на застарілих технологіях або випускають неконкурентну продукцію), то це знову призведе до затоварення складів непотрібною продукцією, росту собівартості продукції і збитковості підприємств, що негативно позначиться  і на фінансовому стані банків, погіршить їхню ліквідність. У цьому випадку Національний банк буде змушений покривати утворені фінансові “дірки” у вигляді недорезервування коштів на коррахунках комерційних банків, за рахунок коштів Гарантійного фонду, але це ніяк не позначиться на стабільності грошової одиниці - гривні.

    Цю схему можна використати і при фінансуванні  інвестиційних проектів розвитку малого та середнього бізнесу, складених в рамках регіональних інвестиційних програм, під гарантії органів місцевого самоврядування. Враховуючи перспективність агропромислового вектору розвитку України флагманом у цьому напрямі міг би стати спеціалізований Державний земельний банк, який був зареєстрований Національним банком у 2013р. та вже  отримав банківську ліцензію.

     Для можливості його функціонування у зазначеному вище режимі необхідно ще підкоригувати законодавство України. Зокрема, для можливості функціонування банку, по-перше, необхідно внести певні зміни до Конституції України. Конституція України передбачає, що розпорядження землями державної власності від імені держави-власника можуть здійснювати лише органи влади. А Державний земельний банк є державною юридичною особою, яка чинним земельним законодавством не наділена повноваженнями щодо розпорядження землями. По-друге, існують законодавчі обмеження щодо розпорядження банком землями державної власності, які будуть передані йому до статутного капіталу. Зокрема, згідно зі ст. 92 Земельного кодексу України землі державної власності можуть надаватися державним юридичним особам, до яких відноситься і Державний земельний банк, виключно у постійне користування. Однак постійний землекористувач наділений лише двома правами - володіння і користування землею, а тому не зможе здійснювати операції з земельними ділянками, такі як продаж, передача в оренду тощо.

      Міністерством аграрної політики та продовольства декларується, що функціонування цього банку забезпечить аграріїв кредитами під 10% річних. При цьому на сьогодні чітко не регламентовано в нормативних документах, які особливі механізми будуть використовуватися для формування дешевої ресурсної бази банку. В цілому за інформацією з урядових структур та науково-дослідних інститутів, які беруть участь у реалізації створення Державного земельного банку, основним джерелами ресурсної бази передбачаються такі: кошти державного бюджету на формування статутного капіталу банку в сумі 120 млн грн, емісія банківських земельних облігацій - 27 млрд грн, передача в оперативний лізинг (оренду) земель – 1,8 млрд грн, залучення грошових коштів юридичних та фізичних осіб 4 млрд грн, зовнішні запозичення - 15 млрд.грн.

     При цьому під емісією банківських земельних облігацій розуміється, що банк буде випускати облігації, забезпечені земельними ділянками державної власності, котрі будуть передані до статутного капіталу банку. На сьогодні фонд земель сільськогосподарського призначення державної власності України становить 10,6 млн га. Отже, передбачається, що, забезпечуючи випуск облігацій землями державної власності, можна буде залучити ресурсів на суму 27 млрд грн за помірною вартістю від 3 до 11,5%, яка дозволить видавати кредити під 10-16,5% річних.

      Національний банк України може сприяти розвитку цих процесів, встановивши для  Державного земельного банку, як спеціалізованого банку окремі нормативи обов'язкового резервування, а також включивши банківські земельні облігації в перелік можливого забезпечення по кредитам рефінансування.

     На сьогодні рефінансування комерційних банків на Україні регламентовано Положенням "Про регулювання Національним банком України ліквідності банків України", затвердженим постановою правління НБУ від 30.04.2009 № 259.

     Слід зазначити, що розвиток кредитування під заставу земель сільськогосподарського призначення не буде нарощуватися швидкими темпами, навіть при знятті мораторію. Зазначене обумовлено існуючим протиріччям між дрібним землеволодінням та крупним землекористуванням в Україні. Більшість власників сільськогосподарських угідь на сьогодні передають свої землі в оренду, а потребу в кредитах мають в основному товаровиробники, які виступають як орендарі земельних ділянок, а отже, не можуть використовувати останні як заставу. Пропонується масово використовувати як заставу право оренди, але це вимагає розробки ефективного методичного інструментарію щодо оцінки права оренди та механізму його провадження.

     Важливим питанням для успішного функціонування Державного земельного банку є оцінка нерухомості, в тому числі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, та наявність єдиної кадастрово-реєстраційної системи.

    В Україні поки що недостатньо розвинута сфера оцінки нерухомого майна. Потребують доопрацювання Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність», а також Закон України «Про оцінку земель, які швидше є законами про права і прерогативи Фонду держмайна і Державного агентства земельних ресурсів України в сфері оціночної діяльності.

     У цих законах слід чітко визначити перелік вимог, які ставляться щодо експертної грошової оцінки нерухомого майна, в тому числі земельних ділянок. Доопрацювання потребують Національні стандарти оцінки нерухомого майна, рівень яких поки не відповідає рівневі Міжнародних стандартів оцінки.

    Слід вдосконалювати чинні та розробляти нові методики грошової оцінки земельних ділянок різного призначення. Необхідно розвивати професійну оціночну діяльність.

     Отже, для повної реалізації зазначеного грандіозного проекту – створення Державного земельного банку, необхідно ще серйозно попрацювати на законодавчому рівні.

     Але робити це потрібно. Інакше цей уряд буде чекати така сама доля, як і уряд В.А.Ющенко та його наступників.

      На наше переконання, ні в якому разі цей банк не варто ліквідовувати. Натомість — «перезавантажити» його функції, наділивши інструментами ефективного оператора земельного ринку.  Держзембанк як фінансовий агент держави на селі має сприяти підвищенню  соціально-економічного рівня українського села, розвитку  малого та середнього аграрного бізнесу та  становленню сучасної соціальної  та культурної   інфраструктури на селі, розвитку  місцевого самоврядування.

     Впевнений, що на даному етапі, саме Національний банк України і банківська система в цілому мають стати   рушійною силою еволюційних та інноваційних зрушень в економіці країни.

Директор департаменту взаємодії

з банками та міжнародними

фінансовими організаціями                                                     

Центру муніципального менеджменту                        Олександр  Андрійчук