Рецензія на брошуру Богдана Гориня «Криваві вакханалії комуністичної влади»

«Щоб не повторилася в майбутньому кривава вакханалія , необхідно, вшановуючи пам’ять про невинно убієнних, щорічно нагадувати про муки й терпіння, яких зазнали десятки тисяч людей від дій влади»

Брошура «Криваві вакханалії комуністичної влади» розкриває очі на правду про походження тяжких злочинів проти радянського народу напередодні та в перші тижні Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Автор видання - Богдан Горинь, журналіст, член політради громадсько-політичної організації Народний Рух України – провів серйозну роботу при зібранні матеріалів для написання брошури. Були досліджені оприлюднені документи з архівів колишнього НКВД – НКГБ, праці російських і українських істориків, спогади очевидців. Усі ці задокументовані свідчення створюють цілісну картину того, як комуністична партія Радянського Союзу, під керівництвом генсека, тирана й мізантропа Йосифа Сталіна, ініціювала й організовувала масові ув’язнення, репресії та страти, вчинені підготованими тією ж компартією чекістами.

Брошура підводить до висновку, що саме сталінський режим мав неймовірний психологічний тиск на все керівництво КПРС та зробив радянських людей не членами щасливого суспільства, а заляканими карально-репресивною машиною слухняними рабами – homo soveticus (з комуністичної точки зору, - це історично і цивілізаційно «новий» тип людини – «будівник світлого майбутнього всього людства», утопічний суспільно-історичний «проект»).

Праця «Криваві вакханалії комуністичної влади» є своєрідним застереженням бути обачними та не піддаватись на провокації та маніпуляції нинішньої КПУ, нащадка тиранічної КПРС.

«Видання, що здійснюється на правах рукопису, буде корисним політикам, політологам, історикам, та всім хто прагне пізнати правду і для кого небайдужою є доля України» (НРУ)

 У розділі «Організатори і виконавці» автор аналізує Постанову Політбюро ЦК ВКП(б) про розстріл інтернованих польських офіцерів та в’язнів, що перебували в тюрмах західних областей України та Білорусі. Називає ініціаторів та підлеглих, тих, хто творив криваві «діла», описує детальний хід подій, цитує окремі абзаци із цієї історичної доповідної записки, приводить статистику та цифри – кількість арештованих та страчених.

Назва наступної частини «Кати прагнуть крові» говорить сама за себе і налаштовує на сильний і непростий для сприйняття зміст. У ній розповідається про злочинні оргії чекістів з розповідей в’язнів, свідків того жахіття. Не приховуючи неприємних подробиць, описуються криваві картини катування та розстрілів, стан та умови в’язниць і підвалів, де розкладались трупи. Це все супроводжується задокументованими свідченнями очевидців та витягів зі звітів начальства тюрем, а також архівними фото закатованих жертв, що значно підсилює потрясіння від прочитаного. І це далеко не повна картина злочинів комуністичного режиму.

Автор подає посилання на процитовані у виданні наукові роботи і публікації, документи, передруковані з книги Івана Біласа «Репресивно-каральна система в Україні 1917-1953» та спогад Івана Кіндрата, передрукований з книги Олега Романіва та Інни Федущак «Західноукраїнська трагедія 1941». Завершає книгу список організаторів та виконавців кривавих вакханалій, очолюваний Йосифом Сталіном, кривавим диктатором, тираном, ініціатором терору в СРСР.

Особисто мені дуже неприємно було читати саме оригінальні документи «спецсообщения» і рапорти заступників та начальників тюремного управління у Луцьку та Волинській області. Це поза межами розуміння, як всього 70 років тому в моєму рідному й такому мирному зараз місті відбувались такі жорстокі речі, які позбавили життя тисячі невинних людей.

Це трагічна правда, яку повинні знати всі й головне – винести певні уроки з історії, саме тому основною ідеєю роботи я можу назвати цитату: «Щоб не повторилася в майбутньому  кривава вакханалія 1940-1941 рр., необхідно, вшановуючи пам’ять про невинно убієнних, щорічно нагадувати про муки й терпіння, яких зазнали десятки тисяч людей від дій карально-репресивних органів комуністичної влади».