Український національно-визвольний рух під час Першої російської революції

Український національно-визвольний рух під час Першої російської революції

Російська імперія, як і більшість передових країн світу, у 1900 – 1903 рр. пережила економічну кризу. Відразу після її закінчення розпочалася російсько-японська війна, що завершилася перемогою останніх. Гостра криза самодержавства у Росії вилилася у масові заворушення, які мали здебільшого політичний характер. Вони вились у формі демонстрацій та страйків. Але цим ненасильницьким протестам суджено було перерости у  криваву революцію, що охопила усю країну.

Причин революції було  багато. Перша з них – самодержавство, відсутність демократичних свобод. Дійсно, Російська імперія досі залишалася  абсолютно монархією, в той час як європейські країни вже відмовилася від такої форми правління. Іншими причинами ж були невирішеність аграрного питання і колоніальна політика по відношенню до неросійських народів.

9 січня 1905 року тисячі петербурзьких робітників мирною ходою направилися до Зимового палацу, маючи на меті вручити цареві Петицію про робочі потреби. Хто ж міг подумати, що необдумане рішення Миколи II стане поштовхом до початку Першої  російської революції. Політичний характер виступу і прагнення демонстрантів прорватися крізь оточення солдатів стали причиною розгону ходи, в ході якої проти беззбройних робітників було застосовано вогнепальну зброю. Розгін ходи, що спричинив загибель від декількох десятків до декількох сотень чоловік, викликав вибух обурення в російському суспільстві і в усьому світі.

За цією жахливою подією, що залишилася в історії під назвою «Кривава неділя», послідував цілий вирій подій. Петербурзький розстріл викликав обурення робітників, невдоволення поширилось на армію і село. У січні в імперії застрайкувало 440 тис. чоловік. У червні починаються селянські виступи. У тому ж місяці вони перекинулися і на армію, що була останньою опорою режиму. 14 червня на броненосці «Потьомкін» повстали матроси. Ну а на початку жовтня розпочався всеросійський політичний страйк.

Далі так продовжуватись не могло. Тому Микола II, прислухавшись до голови уряду Вітте,  що наполягав на кардинальну реформу , видав Маніфест. Цей документ, виданий 17 жовтня, гарантував громадянські свободи та декларував скликання парламенту (Державної думи).

Якщо раніше революціонери були єдиним цілим, то після Маніфесту  розкололися на 2 табори. У той час, як перші були задоволені результатом боротьби, закликаючи до розбудови демократії в державі, інші ж, більш радикально настроєні політичні сили, прагнули продовжити революцію і повалити самодержавство. Тому у грудні 1905 р. у Донбасі спалахнуло збройне повстання, за ним відбувся новий виступ на Чорноморському флоті під керівництвом Шмідта і повстання саперів в Києві під керівництвом Жаданівського, що були придушені.

Маніфест гарантував громадські свободи, скасовуючи Емський указ. Тому відразу було відкрито нові кафедри українознавства в Одеському та Харківському університетах, почала створюватись мережа «Просвіт», з 1906 року починає виходити газета «Рада».

І Державна дума розпочала свою роботу в Петербурзі з 27 квітня 1906 року. Ліві партії вибори в думу бойкотували. Перемогу здобули кадети. Майже негайно під керівництвом Шрага, що з Чернігівщини, сформувалась у складі 45 осіб Українська думська громада. Вона вимагала автономії Україні, запровадити українську мову в школах, судових і адміністративних органах. Щодо аграрного питання, спільної думки між усіма членами не було. І Дума була розпущена через 2 місяці від початку її роботи – 8 липня 1906 року.

На початку 1907 року розпочалися вибори в ІІ Думу, що не бойкотувалися. Українська громада збільшилася на 2 депутати, тому стала налічувати 47 чоловік. Знову не маючи єдиної думки стосовно аграрного питання, вона вимагала все того ж: автономію Україні, української мови в школах, амністія політв’язням.

3 червня 1907 року ІІ Державну Думу було розігнано. Микола ІІ видав новий виборчий закон. Документ забезпечував значущу перевагу в новому складі Думи буржуазії та поміщикам. Цей крок став можливим через спад революції. Державний переворот (а його можна вважати таким через не відповідність положенню Маніфесту 17 жовтня про те, що жодний закон не може прийматися без згоди Думи) вважається кінцем революції. Але досвід першої російської революції буде використаний українськими діячами у 1917 році.