Чергові забави американців в Україні

З відставкою «помаранчевих» МРІ знову відчув себе в рідній стихії, продовжуючи мутити українське суспільство

Міжнародний Республіканський Інститут (МРІ) осів в Україні з 1993 року, як американська формація, що мала допомагати утверджуватися демократії у нашому суспільстві. 

Керівник Інституту - сенатор США від штату Аризона Джон Маккейн, переконаний антикомуніст, ветеран В'єтнаму, на минулих виборах був головним конкурентом президента Барака Обами. Справжнісінький американський яструб. Український офіс очолює Майкл Дракман – теж щирий «американо-українець».

Американці горді тим, що МРІ зіграв значну роль в «помаранчевій революції» в Україні. Вони не заперечують, що кваліфіковані поради тодішнього очільника представництва МРІ в Україні Кристофера Холзена студентам з ПОРИ на тему, що і як треба робити, зіграли не останню роль у перемозі Майдану.

Проте, з відставкою «помаранчевих» МРІ знову відчув себе в рідній стихії, продовжуючи мутити українське суспільство. Ще у серпні минулого року побачив світло меморандум, підготовлений Інститутом з критикою закону про вибори до Верховної Ради України. Як наслідок, зусиллями опозиційних парламентських фракцій «Батьківщини» та «НУ-НС» відповідні норми закону були змінені. Цікаво було б знати, чи не в угоду Вашингтону, який так опікується українською опозицією, пішли на такий крок наші депутати.

Життя не стоїть на місці. Розпрощавшись з «Нашою Україною», яка не пройшла до парламенту у жовтні 2012 року, МРІ потягнувся до «Фронту Змін» Арсенія Яценюка, інтереси якого Інститут так палко захищав на виборах.

Що їх поєднує? Можливо пошук нових амбіційних політичних лідерів, які зможуть зберегти владу, даровану американським Дядьком Семом, що так бездарно втратили В.Ющенко та Ю.Тимошенко? Хоча, подивимося на ситуацію очима МРІ.

Це не може бути «Свобода» Тягнибока, яка відкрито проголошує себе націоналістичною структурою, а відповідно - ворогом демократії. Навряд чи існує сенс Америці допомагати націоналістичним партіям, які засуджує Європа та громадськість США, у більшості своїй єврейського походження.

Натомість Яценюк молодий та амбітний лідер, який прагне бути схожим на європейського політика. Йому «рукоплеще» Брюссель, приймає Вашингтон і головне - довіряє Ю.Тимошенко. ну, майже довіряє.

Отже, багата Америка може дозволити собі черговий раз розкласти політичний пасьянс в Україні під свої стандарти. І в цьому пасьянсі перемішати «сердечно-червоні» партії з громадськими структурами вільних демократів.

Проте, якщо політичні партії все таки мають хоча б якісь гроші за рахунок своїх олігархів, то на відміну від них, вже не романтичні, а прагматичні активісти ОПОРИ і Комітету виборців України й кроку не ступлять без авансу.

Все це в МРІ усвідомлюють. І якщо там, з урахуванням всього,  йдуть на надання допомоги опозиції, очевидно ризики перекриваються іншими міркуваннями. Якими ж, судіть самі ?