Опозиція допрацювалася…

Скільки ще необхідно розбити чолів, протринькати грошей та постирати колінами килимів у закордонних дипмісіях, аби накінець розпочати працювати в інтересах своїх виборців?

Арсеній Яценюк, як майже компромісний лідер “Батьківщини” вже довів до ручки й себе і свою родину, працюючи над продовженням публічної клоунади, іноді забігаючи “перепочити на лекціях” в американське Посольство. Спав з лиця, із хворобливо виснаженим виглядом колись квітучий Сеня приваблював приспішників ясними думками, прагматичною логікою, а нині перетворився на збазіканого знервованого діда в костюмі від Армані. А що ж тут скажеш, мовите ви? Велика політика потребує жертовності та не терпить розважливості. І будете в чомусь праві, адже політика в ідеальному розумінні, як і  мистецтво – є справою життя для покликаних, – заняття нелегке та відповідальне.
Але в нашому випадку, нажаль, містячковість переконань й гостра розумова недостатність опозиційних лідерів перетворюють класичну систему політичного впливу й противаг у ляльковий театр, що працює за розкладом, але без сценарію, заганяючи немов коней у мило всіх підряджених акторів та працівників сцени.
А тим часом, за загратованими вікнами лікарні у другій столиці України замріяно розплетає коси “головна жертва режиму”, набираючись сил, здоров’я і наснаги для нових афер і звитяжних подвигів в ім’я себе улюбленої – Тимошенко Юлії. 
І тобі масаж, і тобі прогулянки, і тобі лікувально-профілактичний комплекс вправ, і тобі їжа за ресторанним рецептом, вітамінчики, і тобі душ циркулярний – чим не санаторій для засудженої до позбавлення волі колишньої вищої посадової особи країни. Треба зателефонувати до доньки – будь-ласка, треба вам адвоката – тільки не вередуйте! А може знову Качинського покликати? От така вона, мабуть, заслужена пенсія для колись впливової лідерки опозиції, що й досі лишається на знаменах своїх послідовників, але вже давно перетворилася на пам’ятник, до якого періодично набігає почесна варта…
Можна уявити, що через рік-два “ушатаний” з усіх боків Сеня перетвориться на дивакуватого бородатого дідуся в кипі, а Юлія Володимірівна, відпочиваючи від запеклого опозиціонізму, омолодиться, розквітне новими парфюмами, й… нажаль демонструватиме це тільки охоронцям з Качанівської колонії. Як справжнього “сайєнтолога” Сеню радісно прийматимуть на історичній “Батьківщині”, або в США, де мешкають близькі родичі, а от чи зможе і схоче Юлія Володимірівна їхати до Чехії, де окопався “політичний біженець” за високими підборами та неповнолітними повіями пан Олександр Тимошенко – питання з питань. 
Така от несправедливість, хоча, подейкують, що в порядку винятку Юлії Володимірівні можуть дозволити виїхати закордон на лікування (українські спа-процедури не йдуть у жодне порівняння з реабілітаційними центрами Швейцарії та Австрії в Альпах, де свого часу полюбляв писати акварельні етюди сам Адольф Шикельгрубер-Гітлер). Подивимось, адже вся українська опозиція щиросердо робить усе, аби Тимошенко нікуди не втікла і ніколи не вийшла на свободу…