Путлер і Януческу – наслідки вторинності

Невідомо чий кінець був більш безславним – Чаушеску і Каддафі чи Януковича. Перші двоє загинули як військові злочинці, а останній до кінця життя буде працювати штатним клоуном у Путіна за пачку печива

Доля зіграла злий жарт з двома диктаторами, які так чи інакше протягом останнього часу мавпували певні структури, дії, схеми опонентів або власні заготовки і сценарії, які до цього вже використовувалися.

Тепер, замість того, щоб отримати своє чільне, але непрестижне місце в історії під власними іменами, вони зіткнулися з ототожненнями їх же з іншими персонажами. При чому ті персонажі всім відомі, в тому числі, тим як безславно вони закінчили. Більше того, їх прізвища почали перекручувати, доповнюючи прізвищами тих, з ким їх порівнюють.

Янукович після застосування насильства до мирних протестувальників в Україні з чиєїсь легкої руки перетворився на «Януческу» – згадуємо румунського диктатора Чаушеску, який почав війну з власним народом і був розстріляний ним же. Крім того, йому передрікали долю Муаммара Каддафі. Путін же, виступивши агресором проти України, був «удостоєний» прізвиськом «Путлер». В блогосфері за довго до цього таке слово проходило, але зараз воно стало набагато актуальнішим.

Коли в тридцятих роках минулого століття до початку Другої світової війни Адольф Гітлер хотів захопити якусь країну, він заявляв, що буде захищати місцевих німців. Прикладом може стати, так званий, аншлюс Австрії. За подібним сценарієм зараз діє і Путін. В його випадку взагалі діє пекельна суміш досвіду сталінської тиранії та моделі зовнішньої агресії нацистів. Тут прикладом може послужити модель поведінки Сталіна у випадку порушення пакту про ненапад із Фінляндією в 1939 році. Тоді приводом для нападу на Фінляндію став, наче б то, обстріл позицій радянських військ фінською армією. Як ми знаємо, спроби довести протилежне виявилися приреченими.

Путін зараз діє таким самим чином. Вводить війська в Крим, де за його словами, нелюди-бандерівці не дозволяють місцевим розмовляти російською мовою. Останнє засідання Радбезу ООН продемонструвало як світ сприймає подібні заяви, розуміючи, що це абсолютна брехня. На фоні цього, виступ російського представника виглядав просто сміховинно.

Потім вже сам Путін відкрито заявив про те, що не збирається дотримуватися Будапештського меморандуму, ні  

Невідомо чий кінець був більш безславним – Чаушеску і Каддафі чи Януковича. Бо перші двоє загинули як військові злочинці, а останній до кінця життя буде працювати штатним клоуном у Путіна за пачку печива, підтанцьовуючи під божевільну дудку не менш божевільного диктатора, який уявив себе вершителем долі світу, а коли той стане непотрібним, то його тихо «приберуть» і ніхто ніколи не дізнається, куди подівся його прах.

Путін же, ув’язавшись у конфлікт спочатку кримінальної диктатури і українського народу, а потім уже власне з Україною, певно, був дуже здивований непередбачуваним результатом цієї афери. Безумовно, план захоплення Криму був написаний давно і лише чекав на реалізацію, але вже з огляду на події в Україні, Кремль мав передбачити неактуальність цього плану.

В лінії поведінки російської сторони зараз чітко прослідковують паралелі з поведінкою режиму Януковича під час революції в Україні. Цього цілком достатньо, щоб зрозуміти, чиїми «порадами» або наказами послуговувався бандит з Межигір’я під час війни з власним народом і чий холодний та бездушний погляд ми бачили по той бік барикад на вулицях Грушевського та Інститутській. Погляд неосталінізму, сталінської Росії з її ГУЛАГами, голодоморами і репресіями. Це був погляд привида, який двадцять років спостерігав за нами в очікуванні можливості напасти, привида, якого не вигнали після розпаду кривавої імперії зла.

Вся ця вторинність, яку видав запах старої замаскованої виразки, зводить амбіції та манію величі обох кривавих диктаторів до маразматичного абсурду, повною мірою демонструє їх жалюгідність, політичну карликовість. Вони вибрали не той шлях – на саме дно історичної стічної ями. І пам’ятати їх будуть не за якісь власні «досягнення», а за те, що вони намагалися повторити те, що до них уже робили і з тріском провалили.

Януческу вже побачив свій безславний кінець. Ув’язавшись у бій з народом, який переміг з битами в руках озброєних вогнепальною зброєю вбивць, Путін сильно наблизив і свій кінець. А віроломність цього нападу стане для всіх українців стимулом до того, щоб зробити свою державу сильною в прямому сенсі цього слова і більше ніколи не допустити того, що сталося майже сто років тому. А саме це з нами хочуть зробити тепер.

В кремлівських казематах допустили фатальну помилку. Там думали, що нас налякає насильство, стрілянина, але не налякали. Думали, що нас можна купити, але не вийшло. Думали, що патріотизм і присяга для нас не більше, ніж слова, але помилились. Думали, що ми оскаженіємо від безконтрольності та жадібності й почнемо грабувати скарби наших катів. Думали, що почнемо чинити самосуд, але ми довели, що почуття гідності, рівно як почуття справедливості в нас розвинені більше, ніж жага помсти.

Збитки від цієї афери Путіна для Росії будуть шаленими, а для України Кримська криза може принести чималі дивіденди у вигляді іноземної фінансової підтримки, форсованої євроінтеграції, а найголовніше укріплення монолітності держави, консолідації народу перед обличчям загрози і продовження швидкого та якісного, в той же час, формування політичної нації. В кремлівських казематах допустили фатальну помилку. Там думали, що нас налякає насильство, стрілянина, але не налякали. Думали, що нас можна купити, але не вийшло. Думали, що патріотизм і присяга для нас не більше, ніж слова, але помилились.

Але для цього всього необхідно, щоб криза ця завершилася безкровно.