Псих-лікарня "Наша Україна"

Що це, як не спроба привернути до себе увагу, PR-проект, ціллю та завданням якого є повернення інтересу до Богом забутої партії та її лідера, який став одним із головних політичних невдах десятиліття?

        Важко сказати що зараз відбувається в голові Екс-президента Віктора Ющенка. Можливо він мріє про велике повернення, уявивши себе Шарлем де Голлем, чи просто намагається вберегти контроль над уже практично мертвою структурою, яку ще якось намагатиметься використовувати як нагадування давно минулих днів та подій,позначених грандіозним провалом. 

         Трішки легше зорієнтуватися в ситуації навколо його партії. Чи може не його? Чи знову його?

В усякому разі, події навколо партії «Наша Україна» можна розцінювати з різних точок зору, через призму яких випливають різні тези. Кожній з цих тез можна знайти цілком логічні заперечення, але мова зараз не про те. Мова йде про те, що протягом останніх кількох тижнів стало з’являтися досить багато інформаційних приводів, пов’язаних з даною політичною силою, яка останнім часом виглядала не просто політичним трупом, а надгробним каменем, який безнадійно глибоко загруз в грішний грунт політичного кладовища України.

         Статутно-організаційне сум’яття, виключення-включення Ющенка з партії, призупинення роботи КМО, звільнення Сергія Бондарчука, паралельні політради, інтриги, конфлікти… Заради чого? Кому і навіщо сьогодні потрібен цей «бренд», від якого швидше сахаються і уникають навіть спогадів, бо просто починає нудити від образи та розчарування.

         Недавно Ірина Ванникова заявила про якесь там політичне замовлення та ще й не з України, а з-за кордону! Цікаво, кому потрібно розвалювати цей догниваючий труп, та ще й якщо мова йде про іноземних суб’єктів можливого політичного замовлення.

         Не обійшлося й без гумору. Ющенко заявив, що його партія «монолітна» та «боєздатна». Мова також іде про якісь там оновлення, але розуміючи тенденції та реалії українського політикуму, помножені на результати останніх виборів, погано віриться в те, що якісь оновлення допоможуть цій організації реанімуватися достатньо ефективно і якісно та ще й повернутися на політичну арену. 

         На практиці єдиним успіхом «Нашої України» за результатами минулорічних виборів стало те, що вдалося відібрати 1% голосів у опозиційних партій, які пройшли до Парламенту. Варто також нагадати, що органцізація не проявляє жодної організаційної активності, що як раз і є осоновним показником її життєдіяльності. Якби така активність була хоча б в період активної передвиборчої кампанії, торезультат був би вищим, не факт, що відчутно, але вищим.

        Хоч цей відсоток і не змінив би загальної картини, але все ж факт залишається фактом. Не допомогла партії ні досить якісна агітаційна кампанія в плані медіа реклами, ні колишні «досягнення». Більше того, цілком можливо, що багатьох виборців «відлякало» саме обличчя голови партії Віктора Ющенка, яке викликало не дуже хороші асоціації з відомих причин.

         То як же зараз розцінювати ситуацію навколо даного конфлікту?

         Що це, як не спроба привернути до себе увагу, PR-проект, ціллю та завданням якого є повернення інтересу до Богом забутої партії та її лідера (у виконанні таких завдань можна запідозрити і цей скромний опус, але це не так) , який став одним із головних політичних невдах десятиліття?  При чому завдання привернення уваги виконується та чи допоможе воно реанімувати і дати якийсь новий поштовх для повернення в політику? Якщо і є якийсь шлях, то чи можливий він з Ющенком ну або без нього?      

        Ну і на сам кінець, можна відкинути намагання знайти в цьому якесь раціональне зерно і просто назвати маразмом... Ющенка, Бондарчука, НУ. Нема різниці. Так буде найпростіше, без конспірології та теорії змови. Відповідь випливе з часом, якщо питання буде актуальним.