Почуття міри та відчуття реальності

сьогодні збіговисько кримінальників ламає все, плює в обличчя громаді міста, ламає вікові традиції і відбирає в колиски українства останнє право

          Часто люди стають рабами власних бажань. Коли ж всі важелі, які потрібно привести в дію для виконання цих бажань, знаходять у їх суб’єктів, це породжує безвідмовність у їх виконанні, а отже, вседозволеність, адже в такому випадку вони не знають відмови.

          Разом з тим, зникаю почуття міри, адже є моменти, коли, навіть якщо все залежить від них самих, від їх волі, варто поступитися, вчинити розумно, особливо, коли таким чином можна уникнути шкоди для самих себе.

          Але тут вже постає інше питання. При відсутності непереборних перешкод та фактично повній свободі дій, втрачається відчуття реальності, внаслідок чого стирається будь-яка здатність до оцінки наслідків своїх дій та необхідності ухвалювати рішення, які будуть мати характер політичний, а не варварський, грабіжницький, такий, що демонструє ненаситність та невміння домовлятися і вміло виходити із ситуації.

          В такому випадку підсвідомість говорить, мовляв, навіщо в чомусь поступатися чи виконувати обов’язки, які виконувати не хочеться. Навіщо забирати частину і залишати частину комусь, якщо можна забрати все, силоміць, якщо потрібно. Навіщо поводити себе по-людськи, якщо так легко образити, принизити, нашкодити і наплювати на чиїсь цілком законні потреби та інтереси, права і свободи, навіщо дотримуватися законів, якщо є можливість за помахом руки згинати їх під себе, диктувати їх. Навіщо перед кимось звітувати, виправдовуватися, якщо можна цинічно збрехати або просто грубо відправити на всі сторони світу.

          А світ цей то спостерігає. Спостерігає за цією ганьбою і беззаконням.

          Беззаконням позначилося рішення кишенькового Конституційного суду про вибори у Києві. У місті, яке півтисячоліття тому отримало Магдебурзьке право, тобто, місто із віковими традиціями місцевого самоврядування, одне з найстаріших міст Європи, столиці з величною історією.

          І сьогодні збіговисько кримінальників ламає все, плює в обличчя громаді міста, ламає вікові традиції і відбирає в колиски українства останнє право, відбирає в людей право вибору, конституційне право делегувати своїх представників для відстоювання власних інтересів.

          На жаль доводиться констатувати, що коловорот історії фактично повернув до Києва орду, яка колись зруйнувала це величне місто, практично повністю, фізично, вогнем і мечем. А тепер ця орда нищить його прикриваючись правом, Конституцією, які вони також занапастили, дискредитували і вже майже знищили.

3 червня у Верховній Раді України починається пленарний тиждень і з приводу цього рішення буде сказано чимало слів. Але вже зараз можна передбачити як Єфремов під час брифінгу в чергове кине на журналістів кілька зневажливих поглядів та кілька слів крізь зуби, звинувачуючи в усіх провалах влади опозицію. Можливо Богословська знову влаштує істерику. Герман назве людей, які вимагають дотримання законів покидьками чи екстремістами.

Загалом ясно одне – і цього разу жодних адекватних аргументів почуто не буде. Бажання режиму поступально виконуються, його дискредитація триває. Політичне шоу триває, крики про фашистів, екстремістів і тому подібне, а бюджет, тим часом, продовжують «пиляти», надбавки до пенсій ідуть на унітази для можновладців, «трубу» здають, землю теж готові продавати. Все в ім’я спортивного та броньованого «антифашизму» та інших достоїнств політичного цирку.   

Отож відчуття реальності вже давно втрачено, а почуття міри не було ніколи. Як виявилося, це ефективна формула безпрецедентно провальної політики та причина того, що наша держава вже давно стала посміховиськом в очах всього світу.