Місія Захарченка: у безкінечних пошуках «крайніх»

Вони самі живуть за вовчими законами, ігноруючи закони людські, які схоже прийняті зовсім не для них і схоже, навіть не для тих, хто їх власне і приймав.

            Намагаючись підтримувати картковий будиночок політики власної легітимізації, який вже й так давно розсипався, режим та його адепти вдаються до сміхотворних «заходів» щодо пошуку винних в усіх бідах, власних помилках, або в наслідках своїх цілком свідомих дій, спрямованих на знищення навіть подоби соціальної та правової держави.

            Подібно до латання брудом ям на дорогах, гнилі виразки, які щораз виникають на тілі сучасного суспільного ладу, який спільними зусиллями збудували палко «кохані» українцями «покращувачі», «господарники», «сімейні», «газові», «данєцкіє» і тому подібні помилки історії, намагаються замастити їх маззю, замаскувати, приховати їх огидний зовнішній вигляд та перебити їдкий запах. Проте біль, який вони завдають суспільству приховати неможливо. Так само, як не можливо повернути час назад для людей, чиї життя були скалічені або просто обірвалися завдяки соціальному сміттю, яке, наприклад, складає певну частку в тих же правоохоронних, чи, скоріше, «правоПохоронних» органах.

            Нема потреби в чергове у деталях описувати ті події, які відбувалися у Врадіївці, а саме «подвиги» Дмитра Поліщука та Євгена Дрижака і те, що вони спричинили, випадок у Святошинському районі Києва, ганьбу працівника ДАІ Олександра Мартинова, який прославився на всю Україну завдяки «веселому» відеоролику, який потрапив до мережі. Не варто також забувати, звідки вийшли Сергій Ярошенко, який завдав півдесятка ножових поранень вагітній жінці на Чернігівщині (колишній майор міліції) та такий собі Васильєв – один з нападників на інкасаторів у Миколаєві (колишній працівник СБУ). А про випадки, коли п’яні працівники органів у нетверезому стані спричиняли дорожньо-транспортні пригоди, в яких калічилися та гинули люди, взагалі можна написати багатотомник. І це лише те, що відбулося зовсім недавно, що у всіх на слуху. Насправді ж таких випадків незрівнянно більше і вони із чіткою періодичністю збурюють суспільство.

            Те, що в людей вривається терпець і вони дієво чинять опір беззаконню – неспростовний факт, який також не потребує зайвого підтвердження та додаткового додаткових коментарів.

            Зараз головне, щоб цей праведний гнів мав свій позитивний ефект та послужив рушійною силою в справі припинення свавілля міліції, яка зараз є не більше, ніж бичем в руках режиму та місцем скупчення всіх можливих соціальних збочень та всіх ганебних явищ сучасного суспільства у особливо сильно концентрованому вигляді.        

            На горизонті постали інші проблеми та явища, інші питання без вирішення яких сьогоднішні зрушення будуть мати половинчастий характер.

            Ні в якому разі не можна оминати увагою невпинний пошук «крайніх» після кожної резонансної події за участі правоохоронців. Саме цим у відомстві Захарченка останнім часом займаються дуже активно та «ефективно».

            Це можна простежити і в інших органах і відомствах. Варто лише згадати кадрові зміни у КМДА після того, як київська виконавча влада виявилася безсилою у виконанні своїх обов’язків у справі організації ліквідації колапсу, в якому місто опинилося внаслідок аномальних снігопадів на весні цього року. Тоді полетіли голови заступників Попова, проте сам голова КМДА залишився при посаді.

            Те саме зараз відбувається і у МВС та прокуратурі, але при проведенні аналогії, варто зазначити, що це відбувається у менших масштабах. Посади втрачають рядові працівники, очільники районних управлінь, іноді обласних. Таким чином демонструється наче б то, бажання та готовність виправляти ситуацію, ліквідовувати згубні і ганебні явища й процеси. Проте, все це поверхово.

            В даному випадку постає питання не окремих людей, посадовців. Тут постає питання суті суспільних відносин в даній сфері. Існуючу систему формують не рядові працівники чи посадовці середньої ланки. Можливо це навіть не питання рівня Міністерства. Задавати його потрібно в контексті з’ясування того, хто винен в тому, що на роботу в орган, працівники якого наділяються відповідними владними повноваженнями, мають право носити зброю, потрапляють латентні злочинці, які тут ними часто і стають. Хто допустив те, що міліцейські погони одягають алкоголіки, наркомани, садисти, убивці. Хто допустив те, що винних у катуванні та навіть у вбивстві, ґвалтівників,  корупціонерів не карають, а коли факти про їх доблесні «подвиги» випливають, ще й ревно захищає від правосуддя та від людей, обурених діяннями перевертнів у погонах. Хоча, чи можна називати їх перевертнями, а чи ця каста вже настільки чисельна, що вони як раз уже можуть вважатися цілком нормальними з точки зору того, чим займаються і як до цього ставиться їх керівництво.

            Показуха із звільненнями не має нічого спільного з реальним вирішенням проблем. Замість одних прийдуть інші і все повторюватиметься. Навряд чи когось здивуєш, заявивши про необхідність системних змін. Про це говорять давно і всі, хто хоч трохи цікавиться даним питанням. Проте, говорити – це одне. Потрібно діяти і вирішувати проблему. А от цього режим не хоче. Не хочуть цього його адепти в погонах (не будемо записувати в цей список всіх правоохоронців), яких все влаштовує, аби тільки люди не «нахабніли» і не вимагали змін на краще.  

            Страх перед людським гнівом проявився і 18 липня, коли працівники підрозділу «Беркут» побили учасників акції проти міліцейського свавілля у Києві. При цьому, готувалися вони до цього довго та ретельно. Про це говорить, в тому числі й те, що автобуси із силовиками ще з обіду чекали наказу за будівельним парканом біля кінотеатру «Кінопалац» на вулиці Інститутській, звідки рукою подати до Майдану Незалежності, де й проходила акція.  

Крім того, досить активно зараз здійснюється демонізація Захарченка та переведення на нього основного удару в обхід «гаранта», який намагається вдаваити з себе доброго царя, який не знає, що відбувається на місцях і що чинять його неугодні піддані. Таким чином основний гнів переноситься з самого Януковича на Захарченка, який і сам став, умовно кажучи, «крайнім».

            Мова не лише про моральне обличчя міліції, хоча це серйозна проблема, яка виявилася навіть більш поширеною, ніж здавалося. Мова йде не лише про корупцію, насильство тощо. Сюди можна зарахувати, в тому числі, те, що було за останні тижні знайдено в інтернеті, в тих же соціальних мережах на хвилі посиленого інтересу до того, чим же живуть наші ревні захисники. Дивлячись на деякі фото проста диву даєшся, наскільки для деяких із них все інакше і яке їх відношення до наданої їм влади, до виконання своїх повноважень, почуття власної та чиєїсь гідності.

            Зміна морального обличчя правоохоронних органів має стати лише наслідком набагато більш системних змін. Ця структура наскрізь прогнила і ніякий косметичний ремонт не допоможе.

            Потрібна докорінна люстрація, максимальна прозорість та підзвітність громадянам, а не лише суб’єктам владних повноважень, потрібно всіх без винятку злочинців у погонах притягувати до відповідальності, посилювати кримінальну відповідальність, розглядаючи наявність владних повноважень та використання їх у сфері не-посадових злочинів як обтяжуючу обставину.

            Діюча влада продемонструвала, що не те що не здатна чи не готова до здійснення таких змін, вона їх просто не хоче. У стінах управлінь МВС та органів прокуратури виховуються не ті, хто має захищати правопорядок, громадян. Там вирощують псів режиму, для захисту того ж таки режиму.

На фоні всього цього не має ніякого значення те, хто стане наступним цапом відбувайлом. Той, хто винен у моральному розкладанні суспільства покараний не буде. Не при цій владі.

            Вони самі живуть за вовчими законами, ігноруючи закони людські, які схоже прийняті зовсім не для них і схоже, навіть не для тих, хто їх власне і приймав.