Психоз татаро-московських пігмеїв

в дурмані ілюзії про власну важливість, Росії важко боротися із метастазами ракової квазіімперської хвороби, яка з’їдає мозок, впливає на нервову систему та спонукає до дивної поведінки

У всеохоплюючому п’янкому дурмані ілюзії про власну важливість, особливість, вищість, Росії важко боротися із метастазами ракової квазіімперської хвороби, яка з’їдає мозок, впливає на нервову систему та спонукає до дивної поведінки. 

Складається враження, наче в Москві вважають, що їм усі винні, а особливо «невдячні» українці.  

Істерика Кремля навколо геополітичних процесів у Східноєвропейському регіоні посилюватиметься. Про це не говорили хіба що ліниві. Так і відбувається. Зараз без перебільшення щодня здійснюються нові інформаційні удари по Україні, озвучуються нові погрози, залякування.

Всі, від президента Путіна і його радника Ґлазьєва, членів уряду РФ до різного штибу клоунів, на кшталт псевдо незалежних «ганапольських», залякують українців економічними втратами, дефолтом, бракуванням товарів, перекриттям кордонів, посиленням пропускного режиму, висиланням людей за національною ознакою, що є не інакше як фашизмом, і ще багато чим.

В цьому контексті істерика Матвія Ганапосльського на передачі у Шустера була дуже показовою. І неможливо було не звернути увагу на те, як змінилося його обличчя, коли він зрозумів, що йому нікого не вдалося залякати.    

Це все, що залишається робити кремлівським пігмеям, які не мають інакшої можливості залучати інші держави до власних геополітичних проектів, окрім як шляхом залякування та шантажу. Через це союзниками Росії інші держави стають виключно через примус, а отже, сам сенс таких відносин втрачається. Це вже не союз, не дружба, не співпраця. Саме через це Москва не є привабливим та бажаним союзником ні для кого. Та й «союз» такий стає лише тягарем.

Зараз Кремль устами Ґлазьєва продовжує лякати Україну дефолтом, не забуваючи лякати і Європу, яка, за його словами, втратить 35 млрд. доларів, рятуючи Україну від цього. На цьому фоні, геніальним абсурдом є його заява про те, що Росія є головним кредитором для України, яка, за його словами, без грошей РФ – ніщо.  В даному випадку він оперує цифрами у 750 мільйонів доларів, заявляючи, що в такій сумі російським кредит врятує Україну від економічної кризи. Щось тут не сходиться, погодьтесь.

 Не посоромився він заявити і про «взаємовигідність» договірних відносин, якої, наче б то, не передбачено у відносинах Україна – ЄС. Хотілося б нагадати, що взаємної вигоди у відносинах України з Росією не спостерігалося протягом останні майже чотирьохсот років. І вигода в них носила виключно односторонній характер, далеко не на користь України.

 Останнім часом поширеності набула теза про імпотентність погроз від північно-східного сусіда.

На підтвердження тому неоднозначна заява екс-віце-прем'єр РФ Альфреда Коха. Вона викликала обурення з приводу відношення до самих українців, проте, в частині власне дії режиму Путіна, було сказано досить влучно, що якби під погрозами Кремля було якесь серйозне підґрунтя, то там так не скаженіли б, а також про відношення Європи до самої Росії: «Нашу Татарію - Московію Європою не вважають. Ми дика азіатська деспотія, яка упивається власною вигаданою винятковістю. а ми пижимся... а нічого вдіяти не можемо. Та на нас і уваги-то вже ніхто не звертає… Я пам'ятаю прибалтів також на початку 90-х лякали. Рівне тими ж словами. А вони пішли - і жодного разу не пошкодували».

Тобто, стає зрозуміло, що чим сильніші істерики влаштовує Москва, тим більш ясно стає те, що ніякої геополітичної чи економічної катастрофи для України не буде. А те, що швидких позитивних зрушень одразу не відбудеться, ніхто не приховує, легко не буде, проте зрозуміло, що ніщо просто так не дається і потрібно працювати. Відкритим також залишається питання виконання договору режимом Януковича, адже багато його умов прямо суперечать особистим політичним та фінансовим інтересам Сім’ї та інших «хазяїв життя».  

Що ж до самого Путіна та його режиму, то в Кремлі розуміють, що підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом буде їх значною геополітичною та ідеологічною поразкою, адже без України не є цілісною картина «рускава міра», проекту, який вже й так провалився, а ця подія стане його остаточним крахом.

Це розвіє імперські ілюзії, що підірве авторитет самого Путіна. Росіяни зрозуміють, що під Кремлем вже не буде інших країн, більше того, йому тепер самому потрібно з кимось рахуватися.

Там зараз триває серйозна криза і йде пошук консолідуючих факторів, намагання нагадати про те, що Росія це імперія, цивілізація, хоча насправді, будь-які намагання це продемонструвати виглядають, що далі, то більш жалюгідними та явно маргінальними. 

Україна – колиска Русі, Україна і є Русь, а без України, будь-які претензії на цю спадщину є нікчемними. Україна конче потрібна Росії для підтвердження власних імперських амбіцій.   

 Щодо суто практичних аспектів, наприклад, «дешевих та якісних» європейських товарів, які, як заявляють рупори кремлівської пропаганди, ринуть на український ринок, то ці «страшилки» також виглядають смішно.

Не секрет, що практично весь світ завалений дешевими і неякісними товарами з Китаю. В такому разі, якщо український ринок наповнять дешеві, але якісні європейські товари, то українські споживачі від цього лише виграють.

 Отож інформаційна кампанія, розгорнута пропагандистською машиною Кремля, по суті програна, все, що там говорять і роблять, маючи на меті змусити Київ відмовитися від руху в напрямку євроінтеграції діє з точністю до навпаки.

 При цьому, ніяких дій з метою демонстрації переваг, готовності йти на поступки й компроміси не було вчинено.

Лише демонстрація сили та погрози, при чому, часто навіть із збитками для себе. Це лише свідчить про те, що Росія остаточно відірвалася від реальності, Росія хвора і поліпшення її стану найближчим часом очікувати не варто.

Натомість українці довели, що залякування на них не подіють, українці довели, що вони думають і пам’ятають, чим зазвичай характеризуються «партнерські» відносини з Москвою. Вони не страждають масовою церебропатією та поступово відмовляються від патерналізму і загалом здатні оцінити ті історичні події та процеси, які супроводжували відносини України та Росії протягом останніх майже чотирьохсот років та дати їм належну оцінку.

 А щодо дискусії про вектор інтеграційного вибору України, то й для прихильників європейського, західного напряму, і для тих, хто бажає зближення з Росією, слід нагади: у будь-якому разі політика держави має бути проукраїнською. І за наявності можливостей потрібно вживати дієвих заходів для реалізації концепції україноцентризму в міжнародній політиці.