Ми всі частина єдиного цілого! Пам’ятайте про це!

29 02 12. Благодійні збори фонду "Дерево життя"

На початку демонструвалися відеофільми з інтерв'ю, де хворі 16-17 річні діти
розповідали про себе і свої мрії 
Мої враження:
Такі зустрічі, коли з екрана з нами розмовляли ці діти, я
називаю зустріччю з самим Життям! В їх очах немає страху, в них іскриться
жива енергія життя! Попри все, вони не намагаються жити, вони живуть!
Живуть, бо відчувають радість кожного дня, цінують кожну можливість в
своєму житті і не бояться мріяти, начебто усвідомлюючи, що мрії – це плани
Бога стосовно нас на землі.
Кажуть, що хвороба – це самий строгий наш вчитель, бо вона змушує нас
насправді зрозуміти, що життя – самий цінний дар. Мабуть тому ці діти
підсвідомо розуміють, що головне – радіти кожній хвилині свого життя...
Вони цілком розуміють те, про що ми в своєму житті, маючи здоров'я, а
значить безмежні можливості, так часто забуваємо, облипаючи штучними
проблемами, зневір'ям і егоїзмом цементуємо свою душу.
Ми приходимо на цей світ, щоб знайти свій шлях, збагатити і примножити все
найкраще на землі своїми ділами і думками, зберегти свою душу від усякого
бруду, поважати все живе та щире, пам'ятаючи, що маємо безцінний дар –
Життя...
Коли відбуваються такі зустрічі, в мене залишається відчуття, що
незрозуміло, для кого більше зроблена допомога: для них, хто має хворобу як
строгого вчителя, чи для нас, кому вони своїм життям нагадали про те, що є
найголовнішим і важливим.
Зрадити себе – це зацементувати свою душу. Коли душа стає каменем, ми
вмираємо, в наших очах гасне вогонь Життя. І перший крок до такої смерті –
це байдужість.
Ми всі мріємо, щоб життя наше було щасливим та радісним, та чи можемо ми
бути такими поодинці?
Ні... Тільки якщо радість і щастя навколо нас, усміхнені і радісні очі людей
навкруги, тільки так кожен на особистому рівні може бути дійсно щасливим.
Такими ми прагнемо бути, і задля цього важливо перестати бути байдужими.