Про роль лижного інструктора в сучасній історії України

Без сумніву, LNG-термінал будуть довго пам’ятати. Стільки надій, стільки планів і презентацій, стільки гучних заяв. Нарешті, коли, здавалося, що ми за півкроку до початку реалізації життєво важливого для нас проекту, все виявилося банальним блефом.   

Як сказав один герой у відомому кінофільмі: «…а царь-то не настоящий». 

Чому сьогодні, замість того, щоб розпочати будівництво LNG-терміналу, Україна: 

- наймає PR-агенцію за 2,6 млн. гривень, завдання якої, переконати потенційних інвесторів, що скандал з лижним інструктором, прикра випадковість. І що термінал є дуже привабливим для грошових вкладень об’єктом, який принесе значні прибутки.  

- скасовує державні гарантії в 2,3 млрд. грн. на створення інфраструктури постачань скрапленого газу. Тобто, іншим своїм рішенням дає абсолютно протилежний сигнал – проект під загрозою, сама держава в нього не вірить.

Щоб дати відповідь на це питання, не потрібно ходити далеко. Вся українська історія складена з таких ось протиріч. Проблема лише в тому, що сьогодні, щоб позбавити Росію статусу імпортера-монополіста енергоресурсів, потрібно діяти за іншим алгоритмом. 

По-перше, опікуватися власним інвестиційним іміджем до моменту участі в різноманітних роуд-шоу. 

По-друге, не сідати за стіл перемовин з лижним інструктором. А навіть, якщо вже так сталося, то не підписувати з ним жодних угод, тому що рано чи пізно про підлог стане відомо.

Звичайно, в цій історії не можна звинувачувати лише Держінвестпроект. LNG-термінал – один з проектів української влади. А що думають про Україну та її владу за кордоном, відомо всім. На жаль, з’явиться ще один привід підтвердити цю невтішну для нас думку.