Час зміни парадигми світової економіки

В межах пануючої економічної парадигми виходу з цієї економічної кризи у людства немає

Вчені, у відповідності з теорією хвиль  М. Кондратьєва, очікували в 2001 році  початок світової економічної кризи перевиробництва, схожої на «Велику депресію» 1929-1933 років.  В тому році  криза не розпочалася. Деякі  нобелевські лауреати з економіки вже почали говорити, що  світова економіка вступила в безкризовий період.   Але прийшов  2007-й, а з ним і іпотечна криза в США, яка запустила спусковий механізм  світового економічного  розладу. 

    Включення в глобальний ринок  території колишнього СССР та його  сателітів, з їхніми ресурсами і населенням, а також розпочата «війна з тероризмом», як відповідь на зруйновані в 2001 році будівлі Світового торгівельного центру, дозволили відтермінувати початок кризи на шість років.

Постсоціалістичні  країни, отримавши кредити від розвинутих країн Заходу,   розпочали активно споживати в борг товари, вироблені економіками, в першу чергу цих країн.  А національні господарства  пострадянських країн  сильно постраждали  від їхнього включення в глобальний ринок і опинилися відкинутими в своєму розвитку  на десятиліття, нагадуючи собою економіки, зруйновані війною.   Проте додатковий прокредитований попит населення  цих країн  забезпечив збут      вироблених товарів міжнародними корпораціями, економіками  розвинутих країн,  і тим самим  відтерміновував  світову кризу перевиробництва,  але не міг їй запобігти.

Нових  ресурсних ринків, за рахунок  всотування  яких можна було б залучати природні та інші ресурси  за заниженими цінами у глобальну економіку     вже  немає. Абсорбування нею  нових  ринків збуту завершилося з банальної причини – їх  на Землі не залишилося. Уже весь світ з його ресурсами і населенням  втягнутий в глобальну економіку. 

  Перед кризою 2007 року люди, підприємства, банки і країни, як  суб‘єкти споживання, знаходилися в боргах, які  вони  не  здатні були обслуговувати через перевищення їхніх витрат над доходами. Криза перевиробництва, з її   уповільненням зростання економік, а то й рецесією ще більше зменшує доходи цих суб‘єктів.   Щоб   розпочати   розбирати   боргову піраміду,  названі суб‘єкти  мусять   почати отримувати більші ніж вчора доходи і прибутки. А щоб  необхідного рівня   доходи з‘явилися -  необхідно більше  виробляти і, далі, більше  продавати. Але  світовий ринок не має платоспроможного попиту на існуючу пропозицію, не говорячи вже про додатково вироблені товари. Кредити під споживання, що раніше стимулювали зростання економік, тепер давати вже  недопустимо.  Бо, з одного боку,  споживачі  не здатні обслуговувати і ті борги, які в них є. А з іншого, - таке кредитування несе в собі світову  гіперінфляцю. Таким чином, глобальна економіка, якщо вона буде  залишатися вірною собі,  не зможе  в принципі  подолати системний  розлад, що виник в 2007 році і тягнеться до цих пір. Цей розлад також не може не наростати.

Якісною особливістю  теперішньої  кризи є її глобальність. В світі немає жодної країни чи регіону, які б не відчували на собі  її загрозливих   наслідків. Криза  прояснює той факт, що ефективність західних економік базувалася не стільки на їхніх новітніх технологіях, хоча і на них, скільки на  використанні за низькими цінами природних  і  трудових  ресурсів  відсталих регіонів Землі з допомогою цих технологій.  Радикальне погіршення  стану  базових активів, які належать всьому людству: повітря, води, ґрунтів – прямий наслідок фундаментальних  прогріхів  економічної системи, що утвердилася у світі. Один з очевидних наслідків.

 Отже,  в наш час не залишилося такого регіону на Землі, такого ринку, який міг би надати, за рахунок погіршення свого власного економічного і екологічного стану,   допомогу глобальній економіці і зняти смертоносну для неї  проблему боргів і перевиробництва.  А навіть якби і був - то ця допомога лише відтягнула б колапс  ще на декілька років, але не зняла би її.   

 В межах  пануючої економічної парадигми виходу з цієї економічної кризи у людства не має, бо  світова економіка століттями  поставала, зростала, долала  кризи  завдяки  розширенню ринків збуту, абсорбції їх. Нинішня глобальна економіка, частиною якої є й українське господарство, увійшла в стан деградації, що ми і спостерігаємо  вже протягом шести  років. 

Наявна  світова криза  є викликом людству, викликом на рівні життя і смерті, чого   не хочуть сприймати навіть  кращі серед  керівників розвинутих держав.   Канцлер Німеччини Ангела Меркель, наприклад,   говорила про  те, що криза буде ще  десять років. Ніхто з них не може (не хоче) сказати, що джерело  виходу з неї  може бути лише  в фундаментально нових засадах  господарювання. Іншого виходу немає. 

 Криза має той позитив, що  висвітлює хиби   базових постулатів класичної  капіталістичної політекономії: природні  ресурси Землі безмежні; зиск є місією економічної діяльності, а  егоїстичний економічний інтерес  кожного працює на суспільний інтерес.

Криза    відкриває, прояснює   чесно мислячим  сучасникам фундаментальні помилки, яких людство раніше  рішуче  не бажало   помічати, хоч  життя  і окремі   вчені на них вказували. Не хотіло, бо  визнання цих помилок  вимагало   радикальної зміни суті і смислу  економічної діяльності, яка разом з багатством стала  найвищою цінністю людства, і  яка  підім‘яла всі інші цінності під  себе. Існує необхідність розвороту свідомості людей і людства на 180 градусів від мамони до Творця, що, мабуть, без глобального потрясіння не є можливим.  

 Глобальна економічна криза відкриває очі на те, що:

1) природні ресурси обмежені,  про що свідчить не лише   явне  зменшення запасів  невідновлюваних  корисних копалин,  падіння якості повітря, води і ґрунтів але й очевидний  експансійний, глобальний,  нічим не обмежений характер економічної діяльності людства, який  став актуальною загрозою довкіллю, здоров‘ю і життю людей;

2) спокуслива гонитва за зиском  породила і поширила   в світовому масштабі хижацьке ставлення до природних ресурсів, фальсифікацію товарів, спекуляцію, лихварство, вибудувала найвищу в історії людства піраміду… сміття, і таку ж  боргову піраміду, обвал якої нас очікує в скорому майбутньому;

 3)  тепер людство розплачується    руйнацією будівлі світової економіки   за   хибне  покладання на «невидиму руку ринку», яка  наче б то добре діє і без  свідомої участі людської спільноти, розплачується за небажання  бачити справжню причину економічних криз –  жадібність, гонитву за зиском.

Ми живемо в час народження нової філософії господарської діяльності, нової економічної теорії. Хоча чому нової?  Можливо нас чекає переосмислення тих економічних вчень, які були відкинуті класичною економічною теорією.

 Існує живий зв‘язок наукової думки про інші засади організації господарства від  Аристотеля, з його поділом економіки на дві, Франсуа Кене, фізіократів, через С.Подолинського, В. Вернадського до  М. Руденка. Ця думка пульсує  і в Україні, спонукаючи до наукового пошуку відповідей на  виклик, поставлений життям  перед світом і  нашою країною.