Власник сторінки
Журналіст, сценарист документального кіно, спеціаліст з міжнародної адвокації
Замість обговорення - мочилово
Тільки з`являється щось таке-отаке, як
роман Шкляра, то вигулькують
якісь гопники від журналістки, професійні борці з антисемітизмом і
ксенофобією, професійні українці, професійні любителі “рускага міра” і
багато іншого мотлоху. Й починають шуміти. Одні люто звинувачують, інші –
грудьми захищають “наше українське всьо”.
Вони будь-що ладні перетворити у фетиш. Фетиш це, коли ніхто ні в
чому не хоче розбиратися по суті, а перетворюють те чи інше явище на
предмет боротьби. Всі “наші” за, а всі “їхні” проти. Чи навпаки. Всі
“наші” кажуть, що треба ходити на унітаз, а всі “їхні” вважають, що
треба винятково підгузниками користуватися.
Тим часом, матеріал роману справді може дати підстави для
обговорення. Але саме обговорення, а не вереску і лайки. Наприклад, про те, як треба подавати історичні стосунки між
народами сьогодні.
В романі Шкляра події описані очима українського селянина, який після
жовтневого перевороту бореться з більшовиками. Але бачить їх переважно в
особі “москалів” і “жидів”. Хоча і звироднілих “хохлів” теж зустрічає,
наприклад, більшовицького діяча на прізвище Птіцин.
Певна річ, представникам згаданих націй може бути неприємно читати таке. Але чи є вихід з цієї ситуації? А якщо є, то який?
Якщо народи ворогували між собою, то чи значить, що, описуючи давні
події, треба дотримуватися сьогоднішньої політичної коректності? За
аналогією: як описувати події Другої світової з точки зору тих, кого
окупували? Виходити з того, що сьогодні німці покаялися і вживати по
відношенню до них максимально політкоректні слова?
Якщо поляк напише роман про стосунки українців і поляків в 30-х роках
минулого століття і зробить це з точки зору поляка, то що йому не
вживати по відношенню до українців негативних висловів? Але ж українці
на той час були вороги поляків.
Можливо, треба ставити питання, що сучасному письменникові в минулому
варто шукати не лише те, що роз’єднувало, але й те, що об’єднувало. У
Шкляра є момент, коли закохалися одне в одного український партизан і
жорстока більшовичка єврейка Ціля. Вони кохалися, попри всі ідеологічні
розбіжності. Ось тут би покопатися. На жаль, їхні стосунки зображені
схематично.
Мабуть, можна й інші питання проставити. Для цього лиш бажання треба
мати, а не висмикувати цитатки з контексту. Але першу скрипку у таких
випадках грає якраз верескливий мотлох, який і запрошують на
телебачення.
А якби поставити питання так: всі “наші” це розумні, які телебачення
не дивляться, а всі “їхні” це дурні, яких не відірвати від ящика. Може,
тоді щось змінилося б?
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.