Привітання Дарці Чепак: наше суспільство таке ж лайно, як і “еліта”

Ви сумніваєтеся?

В журналістському середовищі стався просто таки японський землетрус: Дарку Чепак призначили прес-секретарем президента. Журналістський народ обговорює цю подію так, ніби японський аварійний ядерний ректор перемістився до нас у Чорнобиль.

Народ чухає потилиці і розмірковує: як же так, жіночка з незаплямованою націонал-демократичною репутацією, переконана антицензурниця, та ще й кажуть з порядної галицької родини раптом пішла на службу до того, хто докрадає не розкрадені матеріальні цінності і веде війну проти України в гуманітарній сфері?

Своїми іменами речі назвали двоє. Олена Притула, яка після півторарічного мовчання опублікувала блог, де без дипломатичних витребеньок написала: “Я действительно была в шоке и не знала, плакать или смеяться. Смеяться над тем, что все в этом мире игра? И отнестись к этому назначению, как к очередному неожиданному повороту судьбы? Или плакать от того, что даже на самых, казалось бы, проверенных людей есть своя куча бабла?”.

Ім`я другої людини не називаю, бо це було в закритій розсилці. Сказано було приблизно наступне: “99 відсотків нас усіх погодилися б на таку пропозицію”. Ця думка була негайно підтримана іншою дописувачкою. Але багато хто заперечив. Виникла гостра суперечка.

Я не фанатик з палаючими очима і аж ніяк не прихильник безкомпромісності завжди і в усьому. Але є певна межа. Є певні фігури, компроміс з якими неможливий. Інакше завтра Наталя Лігачова найметься в прес-секретарі до Діми Табачника. Олена Притула прилаштується до Вадика Колесніченка. А Сергій Лещенко почне піарити Юрчика Болдирєва. А чому ні, коли вони добре заплатять?

Думаю, що в теорії мою думку з попереднього абзацу підтримає більшість з журналістського оточення. Але на практиці автор цитати про 99 відсотків таки правий. Зайдіть на стіну до Дарки у Фейсбук і ви побачите купу привітань і побажань успіху. Лише в голосах окремих людей звучить стримане розчарування, а то й осуд. З`являються дописи на блогах, де містяться міркування, мовляв, якщо Дарці вдасться зробити те і те, змінити роботу Адміністрації ось так і так, то це буде дуже добре.

Цим побажальникам треба самим собі поставити запитання: “Успіхів у чому я їй бажаю?”. Мабуть в тому, щоб вона красивіше розповідала народу про те, що який-небудь Бабель-Бебель – це не двоє людей, а одна особа і вона є геніальним українським письменником? Чи, може, хтось справді вірить, що її покликали, аби демократизувати команду Януковича?

Отож, побажальникам успіху треба визнати: наше суспільство – таке саме лайно, як і наша так звана еліта. А критики “еліти” сварять її лише тому, що вони самі до неї не належать. Як тільки вони опинилися б у верхах, то їхній критичний запал миттєво потух би.

Не варто дивуватися, що країна сидить в задниці. Саме тому і сидить, що ми бажаємо успіхів всім і вся, завжди, з будь-якого приводу. Зараз бажаємо успіхів Януковичу у навішування вустами нового прес-секретаря локшин на вуха нашим співвітчизникам.

І нарешті останнє. Особисте. Якось Дарка здивувала мене тим, що сказала, ніби я людина, з якою неможливо домовитися. Я вирішив, що вона повторює думки з чужого голосу, бо ми з нею ніколи ні про що не намагалися домовлятися. Та й взагалі, за винятком окремих випадків, я схильний до компромісу. А тепер бачу: у порівнянні з договороздатністю Дарки я таки еталон безкомпромісності.