Чесно кажучи, в багатьох просто не було вибору, чи підтримати Віктора Баранова. Володимир Яворівський примудрився поставити майже усіх більш-менш активних членів Спілки у таку ситуацію, коли під ними вже земля горіла. Виглядало так – якщо залишиться Явір, то макітри з пліч полетять. Деяким, наприклад, Любові Голоті, погрожували фізичною розправою (про такі погрози повідомив її чоловік Павло Мовчан). Взагалі період між першим і другим турами виборів виглядав як вельми агресивне клацання пащею з боку тоді ще чинного голови НСПУ та його довірених осіб (які викликали довіру, напевне, лише в однієї людини в цілому світі). Не кажу, що це було непорядно, а набагато гірше - це було нерозумно, не могло привести до позитивного ефекту, але чомусь на це витрачались великі зусилля і гроші (питання: чиї? Звідки?). Наприклад, у нас є видавництво «Радянський пись…. перепрошую, «Український письменник». Воно займається таким богоугодним ділом як видання Анатолія Дімарова. «Ух, ти! Ще когось?» - спитаєте. Авжеж, воно видає Яворівського, Крима, Таціта, Рибчинського… «Може, когось з молодих чи з малозабезпечених?» - Та ні, панове, на це в видавництва немає коштів. Так от. Друкується елегантна брошурка з промовою Яворівського на щойно минулому з’їзді, у глянсованій обкладинці, навздивовиж швидко, і ця промова помітно відредагована. Особливо кидається у очі змінений список літераторів, відзначених ним у цій промові. Тобто одних викинули, інших вставили. Друкується, значить, потім кладеться у конверти і розсилається членам Спілки. Ви спитаєте: «Навіщо?» Ніякої розумної відповіді на це нема. Хіба що думка про те, що шалені гроші – це наркотик, який призводить до деградації інтелекту, навіть колись міцного. На цю теорію працює і львівська газетка, спецвипуск з керованого говномітання – її теж усім розіслали. Для злиденних спілчанських письменників, бо ж їм розповідають, що у Спілки немає коштів видавати їх твори чи надавати допомогу, цей жест був досить епатажним. Думаю, багатьох, як і мене, він спонукав голосувати за Баранова, який обходився дешевими і більш стриманими засобами, проте намагався дійсно розповсюджувати якусь цінну інформацію. Анархістці, особливо після помаранчевих подій, непритаманне сподіватися, що зміна влади може призвести до покращення. Але коли Яворівський почав злобствувати і закидувати все дурними башлями, наче новий руський у кабаку, вже стало зрозуміло, що так залишати неможна, бо це паскудство. Другий тур виборів відбувся у цю суботу у Будинку Художників. Явно були делегати з різних частин країни. Я побачила поетесу з Дніпропетровська, поетесу зі Львова; ще один письменник зі Львова навіть виліз на трибуну та влаштував скандал, що його не обрали у керівництво. Також видно було колоритні капелюхи татарських письменників. Я багато подорожую і чула, що начебто татари погано ставляться до Спілки і Яворівського, тому що вони хотіли, щоби їх організацію очолював татарський письменник, але Яворівський нав’язав їм Бушняка, який їх не зовсім розуміє, чи щось таке. Чи пощастить їм тепер переломити цю ситуацію? Не знаю, бо якщо російськомовних письменників у керівництві Спілки, м’яко кажучи, не побільшало, то з якого дива там стане більше татарських? Хоча, якщо чесно, російських письменників до влади допускати небезпечно, вони не мають державного мислення, а за кермо хапаються, як кліщі, і я це знаю, як ніхто, але тема така залишається.
Так от. На другий тур виборів прийшла юрба розлючених письменників, вони не хотіли слухати дебати, не хотіли нічого, хотіли тільки, щоби їм дали проголосувати. І серед них, якось відразу поменшавши і втративши харизму, шмигав Яворівський, вишукуючи, кому б потиснути руку – виходило, що майже ніхто того не гідний. Ходив також і Баранов, але теж виглядав невпевнено і не скидався на мачо. Взагалі Баранов, Віктор Федорович, справив на мене враження людини інтелігентної, з характером. Тільки от назвати його природнім ватажком було би відчайдушною брехнею. З народом йому треба спілкуватися якнайменше, бо він не вміє, мені просто було боляче дивитись, як він незграбно намагається себе поставити. Проте він взяв дійсно хорошу команду – людей чесних, які завжди багато працювали і не займались інтригами. А короля створює свита. Я була би рада навіть і тому, щоби просто у Спілці більше не кишіли дивні персонажі, щоби вони не розповсюджували божевільні плітки, не кричали про усіх навкруги, ніби ті щось вкрали чи когось вбили, і взагалі щоби людина не мала права хазяйнувати у Спілці, якщо вона не є її членом. Але, чесно скажу, я не впевнена, що так буде. Бо Баранов почав з того, що взяв у правління… Яворівського. У нього, звісно, були якісь складні ідеї, він комусь хотів щось довести, але треба розуміти, що коли ти відповідаєш за таку кількість людей, причому митців, довірливих, як діти, і досить підступних, то на ці все інтелігентські штучки ти більше права не маєш. Тим більше, що є ризик взагалі все втратити, хоча те, що є зараз, втрачати не шкода.