Коли я вже був у залі, до мене підійшла секретар суду, жінка років 25,і командирським голосом запитала: «А що це у вас у сумці?»Біля мене лежаласпеціальна сумка з фотокамерою. Я так і відповів, що там фотокамера. Вона ще більш командирським голосом повідомила, що зніматив залі суду заборонено і наказала винести сумку із залиу. Я спокійно відмовився, сказавши, що камера в сумці сама по собі не зніматиме. Жіночка явно розгубилася від такого нахабства. Бувалі люди в цьому судовомупроцесі розповіли, що вона не дуже переймається законністю своїх вимог і часто вимагає те, що їй у голову стукне.
Взагалі це, на жаль,рядовий епізод із нашого буття. Хтось запропонує не перейматися.Ну, подумаєш, вона поверховодити захотіла. У відділках міліції так командують, що люди звідти часто каліками виходять, а то й на цвинтар зразу. Аргумент правильний лише на перший погляд. А якщо задуматися, то міліцейська сваволя є лише продовженням хамського ставлення до мене в суді.
Власне, що таке хамство? Раніше на Русі хамами називали простолюдинів. Можна припустити, що простолюдини не дуже зналися на світських манерах і вирізнялися не дуже делікатною поведінкою. А пішло це з Біблії, в якій розповідається про чоловіка на ім’я Хам, який нешанобливо поставився до свого батька Ноя. Ключове слово – «нешанобливо». Нині ми сказали б по-хамськи.
Але нешанобливість полягає не в командирському тоні, адже це лише наслідок. Нешанобливість не лише втому, що хтось когось називає дурнем чи ідіотом. Це насамперед неповага до прав іншого. Чи треба пояснювати, що я маю право носити в сумці все, що мені хочеться. А претензії до мене можна пред’явити лише тоді, коли я вміст сумки використаю на шкоду іншим, наприклад, порушу заборону суду знімати. Але секретареві суду байдуже до цього мого права.
І вона є лише відображенням тієї практики, яка склалася в нашій країні. Особливою крутизною вважається розмовляти один з одним з позиції сили. Ввічливість, доброзичливість сприймаються не як ознака поваги до іншої людини, а як слабкість, притаманна лохам. І ці звичаї переносяться на манеру поведінки держави. Вона спілкується з нами не як із громадянами, а як з підданими, підлеглими, нікчемними її рабами. Вона, в особі її чиновників,впевнена, що звідкись має право позбавляти права нас. Права на свободу слова, на святкування річниці Помаранчевої революції, навіть Незалежності держави Україна. Вдумайтеся на річницю НЕЗАЛЕЖНОСТІ, синонімом чого є слово «свобода», натовпи міліціонерів не давали можливості багатьом громадянам відзначити це свято так, як вони цього хочуть.
Десь із рік тому Віктор Янукович дав інтерв’ю кореспондентці української служби ВВС. Вона поставила йому приблизно таке запитання: «Чому у дорогу до Межигір’я було вкладено стільки ж грошей, скільки виділили на всі інші дороги в столиці України?». Янукович явно роздратувався і з ледь прихованим обуренням запитав: «А якою дорогою має їздити керівник держави?». Він явно переконаний, що крісло президента – це не просто місце для роботи, а щось таке, що автоматично надає його власникові неабияких пільг. Ймовірно, йому і на думку не спадає, що добробут найвисокопоставленішого чиновника має залежати від ефективності його праці. Якщо країна розвивається, то і чиновник багатіє разом із нею. Якщо країна занепадає, то і чиновник має потерпати.
Наш конкретний глава держави не дуже цим переймається. Він чхати хотів на права, наприклад, чорнобильців, які свого часу ризикували здоров’ям і фактично врятували нам життя. Їх позбавляють заслужених пенсій. Зате робота в Межигір’ї не припиняється ні на хвилину.
Не так давно я написав на тему Межигір’я блог на одному з інтернет-ресурсів і дуже здивувався, коли прочитав чимало відгуків про те, що президент має право на власну резиденцію. Такі деталі, як те, що 150 га землі були фактично вкрадені в громади і те, що декларація доходів Януковича аж ніяк не дозволяє йому витрачати мільйони на будівництво, моїх опонентів не хвилювали. Так ось поки є люди, переконані, що мешканці українського Олімпу мають право порушувати їхні права, доти хамство й існуватиме. Хамство не лише з боку держави. А і в стосунках між громадянами.