Слово не горобець або аналіз мовних помилок українських політиків, якими рясніють їхні виступи під час телевізійних ток-шоу.
Переглянувши в п’ятницю 09.12. 2011 програму Шустер-live на Першому
Національному, ще більше впевнився в думці, що якби цим державним мужам
довелося сьогодні складати іспит з української мови, то навіть на оцінку "задовільно" могли б розраховувати лише одиниці з них. Ніби змовившись, вони вчергове
позбиткувалися над основоположними правилами фонетики, орфоепії, синтаксису
української мови, не кажучи вже за її стилістику. Наголошували слова, як кому
заманеться, вимовляли їх кожен на свій лад, тлумачили як завгодно і тулили в
реченнях, де треба й не треба. При цьому з їхнього боку не спостерігалося помітного
прагнення надати своїй мові хоча б якоїсь фонетичної благозвучності, синтаксичної
стрункості, не кажучи вже за художню
красу.
Найбільше здивувало, що
навіть ті оратори, які, будучи російськомовними в побуті і які раніше бодай
перед камерами намагалися спілкуватися українською, цього разу свій "білінгвізм" (яким так пишаються), виявляли якось аж занадто однобоко. Тобто, українською,
у пропорційному відношенні до всього сказаного, вони, або загалом нічого не
виголошували, або говорили вкрай недбало, особливо не добираючи мовних засобів.
У першій частині програми Шустер-Live Савік Шустер повів розмову
про парламентські вибори в Росії і з українського боку в ролі експертів
виступили народні депутати Ірина Геращенко, Давид Жванія та генеральний
директор однієї із провідних вітчизняних інформаційних агенцій Інтерфакс-Україна Олександр Мартиненко. Якщо торкнутися мовних уподобань гостей, то відразу слід
зазначити, що від Давида Жванії так і не почули жодного слова українською (чого
й варто було сподіватися), Олександр Мартиненко також мовою спілкування обрав
російську, а Ірина Геращенко ніяк не могла пристати до якогось одного берега і
висловлювалася то по-російськи, то по-українськи. Першим заповзявся
виголошувати кострубаті словосполуки сам ведучий. Савік Шустер авторитетно
заявив, що в Росії назрівають виступи проти виборчих фальсифікацій. При цьому
наголосив, що за інформацією, яка пройшла "по всяким источникам", чимало росіян
уже сьогодні готові вдатися до протестних акцій. Хочеться сказати йому, що навряд
чи "всякий источник" заслуговує на довіру, а ось інформація, яка потрапляє до
нас із різних джерел ("разных источников"), але засвідчує одне й теж, виглядає
куди переконливішою. Давид Жванія, коментуючи результати виборів до Держдуми,
висловився наступним чином: "Одна журналистка зАдала вопрос". Але ж достеменно
відомо, що в російській мові дієслова минулого часу зазвичай зберігають наголос
на тому ж складі, що і в неозначеній формі: задавАть-задалА. Кумедно було
почути від Давида Важаєвича характеристику Євро-2012, для оцінки якого він вжив
українізм «тягарЬ», а не російську кальку "бремя". Ірина Геращенко, яка окрім
депутатського значка має за плечима ще й журналістську освіту, дещо вразила
своєю незугарною українською вимовою. Зокрема рідну фракцію вона чомусь назвала "Наша Україна - Народна СамААбАрона", зізналася, що не є великим "екАнАмістом" і згадувала російських "кАмуністів", нехтуючи відоме навіть журналісту-початківцю
правило, яке стверджує, що українській мові невластива вимова "а" на місці
ненаголошеного "о". Ось чому українському вухові куди приємніше вслухатися в
питомий український звукоряд при вимові слів "самООбОрона", "екОнОміст" і
навіть "кОмуніст" (як би ми до них не ставилися), а не чути іншомовні фонетичні наслідування. Екс-речниці
колишнього Президента Віктора Ющенка годилося б знати, що розгубленість Путіна
та Медвєдєва, яку вони демонструють привселюдно через невтішні результати
виборів, не може "прослідЖуватися" в їхніх словах чи жестах, а винятково - прослідКОВУватися. І ще одне: виборці не можуть голосувати на виборчих
дільницях «по відкріпному талону», а лише "за відкріпним талоном". Прийменник "по" - то окрема історія, але тут побіжно зазначимо, що в українському мовному
середовищі він завжди сприймався чужоземцем-емігрантом.
У другій частині програми Шустер-live дискусія розгорнулася довкола
соціальних виплат чорнобильцям, афганцям, дітям війни і настала черга тримати іспит
Сергію Тігіпку. Я не певен, що його виступ вселив бодай якусь надію в серця численної
армії пільговиків. А мене мовні одкровення віце-прем’єр-міністра і розважили, і
спантеличили водночас. Усі свої економічні обґрунтування і соціальні пропозиції
Сергій Леонідович, як уже традиційно повелося в міністрів нинішнього уряду, озвучував
російською. Невідомо, чи така позиція була обрана промовцем свідомо, чи може
він із якихось причин соромився своєї української? Може від тривалого невжитку
остерігався бовкнути щось недоладне? Та зрештою зробив ведмежу послугу
російській. Покпив з неї незгірш, аніж з української. Для банкіра і економіста вкрай
важливо, коли мова стосується цифр, вимовляти їх чітко. Натомість чуємо з вуст
віце-прем’єра: "Сто пийисят долларов". Цікаво, чи згідно з його лічбою, існують
і такі цифри як "шиисят" і "семисят"? Надзвичайно важливий законопроект, за
версією пана Тигіпка, був "внЕсен до Верховної Ради", а не "внесЁн", як було би
правильно, і мало того, що він знехтував в цьому слові літерою "ё", то ще й наголос
зрушив з його законного місця і перемістив на перший склад. "Чорнобильці", які
домагаються збереження своїх пільг, за визначенням віце-прем’єра, "завЕдены", хоча наголос у цьому слові теж має
падати на останній склад (курки взведенЫ, стены возведенЫ). Ті нечисленні
репліки, які він вимовляв українською, містили в собі стільки недолугих кальок,
що вуха в’янули, слухаючи таку мішанку. "СьогоднЯ при народженні дитини", - розпочинає вітійствувати віце-прем’єр і навіть не замислюється, що морфологічна
будова українського прислівника "сьогоднІ" своїм закінченням таки різниться від
російського "наречия" - "сегоднЯ". Обурений, за його ж зізнанням, в’їдливими причіпками
опонентів, пан Тігіпко кидає спересердя: "Ви всі розумні підСказувати - зробили
б своїми руками". І знову мені невдогад, чому він не виполе це словесне бадилля
зі свого лексикону? Адже є в українській мові іменник "підказка" від якого власне
і твориться дієслово "підказувати". Та й зрештою існує спільнокоренева "казка".
Але аж ніяк не "сказка". Насамкінець від віце-прем’єра пролунали ще й
стилістичні дивовижі. Коли мова зайшла про пенсії, він запевнив, що члени уряду
працюють над цим питанням, все буде гаразд, "тому шо вони (пенсії) зростять".
Але ж незрозуміло, хто чи що виступає під цим загадковим займенником «вони»:
урядовці, які ці пенсії підвищать (тігіпківське "зростЯть") чи власне йдеться
про самі пенсії, які зростУть. На "шоканнях" ("тому шо", "поки шо", "якшо") не бачу
нагальної потреби довше зупинятися, бо те, що є пробачливим базарній перекупці,
аж ніяк не можна вибачити одному з очільників нинішнього Кабінету Міністрів. Як
не можна знайти фонетичного та орфоепічного виправдання його чудернацькій вимові
українських числівників на російський штиб: «Інвалід повинен отримувати чітирі
вісімсот гривень». Я розумію, що у свідомості багаторічного жителя зросійщеного
Дніпропетровська міцно вкоренився російський кількісний числівник - "четыре" і
всі похідні від нього, але невже ж,
стільки років обіймаючи найвищі державні посади, не можна було виробити в собі
елементарне чуття української мови? Принаймні, з називанням цифр не хибити.
Варто зауважити, що й
опоненти віце-прем’єра ледве давали собі раду з цією необхідною для вжитку
(швидше статус зобов’язує, аніж диктує внутрішня настанова, еге ж?), але разом
з тим такою, хай їй абищиця, незбагненною і важкозасвоюваною мовою. Екс-перший
заступник міністра праці та соціальної
політики, член політради партії За Україну! Павло Розенко шокував своїми
калькованими словосполуками, як-от "ідІАлагічна база", "проблема з дІфІцитом" і
чужомовними фразеологізмами на зразок "картины маслом". Він продовжував розтрушувати
словесну потерть і коли апелював до Тігіпка, постійно звертаючись до нього "Сергій Ліанідавич". Не дбав при цьому ані про кличний відмінок, ані про те, що
така вимова суперечить усім фонетичним законам українського словотвору. Але, на
жаль, таке явище широко розповсюджене серед державних службовців найвищого
рангу. Вітчизняні політики, називаючи імена, прізвища та по-батькові нібито
українською мовою (хоча їм тільки так здається), насправді часто вдаються до
нічим не вмотивованого звуконаслідування російських фонем. Ви чули коли-небудь
від Олександра Турчинова чи Петра Порошенка правильну вимову прізвища екс-прем’єрки Юлії Тимошенко? Отож-бо й
воно, що не чули. Годі на таке й сподіватися. Прецінь вони не надто обтяжують
голови подібними клопотами. У них про цей випадок було і залишається раз і
назавжди твердо засвоєне: "ТІмАшенкА".
Бютівець Віктор Олійник
допитувався у високого урядовця, "хто дав вказівку Пенсійному фонду не
виплачувати з листОпада людям пенсії". Розумно сформульоване питання з логічної
точки зору, воно б прозвучало бездоганно
із погляду граматичних норм, якби його автор завдав собі клопоту звіритися зі
словником і запам’ятати, що в слові "листопад", складеному з двох основ: "листя" + "падати", наголос падає на другу частину - "листопАд".
"Регіонал" Володимир
Олійник пустив межи люди якесь стилістичне одоробло, вдавшись до такого заклику-напучування: "Давайте робити слідуючий крок, давайте боротися з тим, що розкрадається
бюджет". Невже йому невтямки, що українська мова віддавна при творенні
наказового способу замість конструкції з дієсловом "давайте", як це прийнято в
російській мові («давайте делать», «давайте бороться») послуговується формою
1-ої особи множини – «робімо», «борімося». І також немає рації пан Олійник, вживаючи
прикметника «слідуючий». Його в українській мові заступають залежно від контексту
прикметник «наступний» або ж займенник «такий». Таким чином ця заклична фраза-спонукання
з вуст представника провладної партії
мала би набути такого вигляду: «Робімо наступний крок, борімося проти
розкрадання бюджету». Ще одна похибка, яку не можна поминути – це неправильне
наголошування ним деяких дієслів першої особи множини теперішнього часу. Пан
Олійник підкреслює, що «ми, політики несЕмо консолідовану відповідальність за
ситуацію, яка нині є в державі». У той же час сучасна акцентуаційна норма
передбачає наголошування у словах несемО, беремО, ідемО тощо на останньому
складі. Цього правила треба також ревно дотримуватися. Уміння ним послуговуватися
яскраво засвідчує вправність чи нездалість мовця.
Соціаліст Микола
Рудьковський зловживає дієприкметником «діючий». Як приклад, можна навести таке
його висловлювання: «Ось БЮТ зараз в опозиції і критикує представника діючого
уряду». У цьому реченні словосполучення «діючий уряд» виступає скалькованим
варіантом російського «действующего правительства». Тому в літературній мові
сьогодні дедалі частіше вживають «чинний уряд».
Якщо підсумувати все викладене
вище, то дійдемо вкрай невтішного висновку: носіїв зразкової української мови
серед державних діячів, урядовців, парламентарів, партійних бонз, як кіт наплакав.
І це справді прикро, бо ці люди виступають перед великими аудиторіями. І їхнє
слово, як правильно зазначив відомий мовознавець Олександр Пономарів, має бути
взірцем для решти громадян України. А натомість із їхніх вуст нерідко
вихлюпується таке, що старі люди слушно б зауважили: «Химороду химородить».
Але дивним видається
інше: невже зі своїх багатомільйонних статків їм шкода виділити бодай якусь
дещицю, аби найняти пристойного репетитора з української мови, щоб розтовкмачив
їм, як треба грамотно виступати на публічних зібраннях? Скільки в Україні
щороку скорочується шкіл і скільки вчителів, у тому числі україністів-мовників,
поповнюють лави безробітних? А якби кожен із депутатів, або хоча б частина з
них, дали цим освітянам хоч невеликий приробіток, то і кинутим напризволяще
педагогам від цього була б користь неабияка, і їхнім роботодавцям вигода
очевидна.
Але це був ліричний
відступ. А цієї п’ятниці знову на посиденьках у Савіка Шустера зберуться
політичні фігури з різновекторними партійними вподобаннями і «стандартизованою»
і «сертифікованою» під себе квазі-українською мовою. Лише одиниці з тих, що виступатимуть
біля центрального мікрофона чи промовлятимуть з місця, надаватимуть великого
значення культурі мовлення, скрупульозно добиратимуть правильних слів, вправно
вивершуватимуть бездоганні стилістичні конструкції. Але знайдуться і такі
дбайливці, які тим самим вельми прислужаться нашій, хоч і занехаяній та добряче
занедбаній і попсованій, але все ж таки невмирущій мові.
Далі буде...
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.