Власник сторінки
Журналіст, сценарист документального кіно, спеціаліст з міжнародної адвокації
Автор цих рядків мріяв би, щоб зображення пенсів і піхов без зайвої цнотливості зайняли належне їм почесне місце на виставках і музеях незалежної України.
Зараз мені самого
себе гнівно хочеться запитати: «Невже ти не готовий померти за те, щоб
ненависні тобі погляди мали право бути
висловлені?». І я, соромлячись власної безпринципності, відповім: «Я не тільки не готовий, але був би
повним кретином, якби помер за це».
Подібне питання могло б постати після історії із свавільним закриттям виставки «Українське
тіло» у Центрі візуального мистецтва Києво-могилянської академії. В пресі
пишуть, що ректор Сергій Квіт побачив ту виставку, нібито обізвав її лайном.
Таким чином нагадав радянського пихатого
начальника Микиту Хрущова, який щось подібне сказав про виставку шістдесятників, а потім її
розганяли тракторами. В могилянці до тракторів не дійшло. Але, кажуть, суворий
Квіт замкнув приміщення на ключ.
І тут, природно,
завирували пристрасті. Учасники виставки оприлюднили звернення із закликом
зібрати підписи на їхню підтримку. «Подібними
діями, - сказано в ньому, - які ми розцінюємо як неприпустимий акт цензури, з
публічної дискусії цілеспрямовано витісняється цілий спектр важливої соціальної
та політичної проблематики, унеможливлюючи її критичний розгляд».
Знайшлися журналісти, які розгледіли, так би мовити, політично-психологічну складову у вчинку розгніваного ректора. Дописувачка
Ліза Бабенко в інтернет-журналі
Ліва.com.ua написала, що «такої реакційної позиції слід було очікувати». Чому?
Та все дуже просто. Сергій Квіт, виявляється, широко відомий своїми
націоналістичними поглядами, пропагандою націоналістичного теоретика Дмитра
Донцова і публічними контактами з ультраправими. Якщо цю
логіку розвивати, то, мабуть, якби він був любителем Леніна - в жодному разі не
дозволив би собі нічого подібного.
Можна лише гадати,
чим керувався Сергій Квіт закриваючи
виставку – чи то вона образила його вишуканий смак. Чи то він справді, можливо,
як радикальний націоналіст не може дозволити, аби українське тіло споглядали в
усій його непривабливості. Або злякався полум’яного моралізатора Василя Костицького. Чи, може, всюдисущого нардепа Вадима Колісниченка, який,
поколупавшись пальцем у зображених на
виставці піхвах, висмокче з цього пальця
не лише розпусту, а ще й український буржуазний націоналізм. Як би там не було,
а факти волають дурним голосом: цензура – та й годі. «Гвалтуйте! Рятують!!!».
Автор цих рядків
мріяв би , щоб зображення пенсів і піхов без зайвої цнотливості зайняли належне
їм почесне місце на виставках і музеях незалежної України. Але роботи мають бути такими, щоб від споглядання цих
творів мистецтва скромні пані і панянки
ловили себе на геть нескромних думках. А в чоловіків щось починало ворушитися у
штанях. А від тих творів, фото яких
стоять під новинами про закриття виставки нічого не лише не заворушиться, а навпаки
змаліє і замерзне. Причина одна єдина: вони просто непрофесійно зроблені. Коли там і проскакують цікаві ідеї, то викладені
настільки нудно, що не хвилюють ні розум, ні тіло. Можливо, за
винятком авторки на прізвище Брюховецька. Сама ідея її твору у мене викликає
заперечення. Але там принаймні ворухнулося якесь почуття – бо в її мазні присутній такий, сякий професіоналізм.
Думаю, що про цей скандал
ще шумітимуть трохи. Продовжуватимуть звинувачувати ректора в свавільності,
самодурстві, у порушенні принципів
демократії. Однодумці Сергія Квіта
доводитимуть, що порнографії не місце у пристойному науковому закладі. Можуть і
автора цих рядків звинуватити в тому, що він не мистецтвознавець, а береться
судити про тонке мистецтво. І автор з цим погодиться. Можуть сказати, що не
можна критикувати лише тому, що на мій суб’єктивний смак воно не годиться. Я і
з цим погоджуся. Скажуть не можна підтримувати закриття мистецького заходу лише
тому, що якомусь начальнику воно не сподобалося. І щодо цього у мене нема
заперечень.
Але всі ці
теоретичні незаперечні принципи розіб’ються об один анекдот, який я вичитав в інтернеті. « Чим інсталяція відрізняється від перфоманса?».
« Коли хтось спершу наклав купку лайна перед твоїми дверима, а потім подзвонив
- це інсталяція. А коли спочатку
подзвонив, а потім наклав, то те – перфоманс».
В
рамках цього анекдоту, на жаль, і відбуваються всі дискусії.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.