Премія для непідкорених

8 травня, на 50-річчя Олеся Ульяненка, на вечорі живих спогадів у Спілці письменників оголошено про старт Літературної премії ім. Олеся Ульяненка.

Літературна премія імені О. Ульяненка заснована Спілкою письменників міжнаціональної згоди Федеративної республіки Німеччина за участю Національної спілки письменників України для відзначення українських письменників за визначні здобутки в українській літературі.
Премія присуджується щорічно за кращі твори, які відповідають наступним критеріям:
- якість тексту;
- схильність до позитивної асоціальності автора;
- нонконформістська життєва позиція автора.
Премія присуджується авторові літературних творів. На здобуття премії можуть бути висунуті лише завершені твори, опубліковані або оприлюднені протягом останніх двох років.
Про положення премії детально можна прочитати , і у кінці є адреса, на яку можна висилати пропозиції щодо лауреатів премії. Отримавши пропозицію, ми оперативно дамо відповідь про участь вашого кандидата у конкурсі. 
Пропозиції про присудження премії вносять творчі спілки, українські національно-культурні, культурно-просвітницькі товариства, редакції періодичних видань, вчені ради вузів, наукових інститутів Національної академії наук, літературно-мистецькі угруповання або окремі особи, належні до літературно-мистецьких угруповань.
Склад журі такий: Володимир Сергієнко (голова Спілки письменників міжнаціональної згоди, член Міжнародного ПЕН-клубу), я (треба було сказати, як Кабанов любе, «видатна письменниця сучасності та безсумнівний авторитет Євгенія Чуприна»), це ми два координатори, а також Сергій Пантюк, Сергій Жадан та Лесь Подервянський.  
Мушу зауважити, що робити таку премію – величезний гемор, навіть більший, ніж здавалось. Володимир Сергієнко разом з Сергієм Жаданом саме зараз проводять турнір письменницьких футбольних команд Німеччини, Польщі та України. На тлі зіпсованого політиками ЕВРО-2012 ця подія виглядає особливо рельєфно, хлопців затягали іноземні журналісти, Сергієнко постійно розмовляє по телефону, йому дзвонять якісь консули, міністри закордонних справ та інші набридливі люди, які хочуть врятувати кар’єру. Жадан теж не сумує, до речі, в нього нова книжка вийшла. 
Сергій Пантюк дорвався до роботи з творчою молоддю. Він розвинув шалену активність у Спілці, і це виглядає так, ніби у сплячого Іллі Муромця цієї потужної організації ноги танцюють джигу. У принципі, Ілля не спить, він переглядає діяльність попередньої команди та розпочинає судові справи, але робить це не у такому темпі, як Пантюк, котрий постійно проводить якісь акції, їздить по країні, і у нього теж книжка вийшла, і до того ж, саме він повністю організував ювілей Ульяненка у Спілці, і був модератором обох частин – вечора живих спогадів і презентації книги про Олеся Ульяненка, яку уклала Надія Степула.
У порівнянні з ними Лесь Подервянський виглядає вільним, як дух селітри, але він зараз не у Києві. Він неохоче проявляє соціальну активність і погодився дивитися рукописи лише з любові до Уляна, і те добре. І ще такий нюанс. Лауреат премії імені Олеся Ульяненка отримує 5 тисяч гривень. Їх даю я. Більше, вважаю, не треба, бо для справжнього нонконформіста це якраз нормальна сума. Це епатує. Це просто людям не налазить на голову. Хоча чому? Стільки коштує видати книгу віршів. Є деякі поети, навіть безробітні, що видають нову книжку раз на рік, у них кімнати завалені цим непотребом. Чому ж неможна натомість фінансувати премію? 
Звісно, спонсори цікавляться проектом. Але премію треба зробити культовою, а досвід показує, що все культове починається з того, що якийсь фрік дістав гроші. Гадаю, не є таємницею, що в Україні гроші водяться переважно в жлобів, які в усе, що роблять, вносять «свій неповторний смак». На сеанси їх нересту чатують персонажі, що зробили розпил справою життя, і вони, як круки, кружать над хлібними місцями – тільки сунешся туди, і роздеруть. І головне, все це робиться неелегантно. Не бува так, щоб як добрі господарі, щось прибрати, а щось витратити на культивування і престиж премії. Ні, раз – накрилися ковдрою, два – премія накрилася тазом. І знов кружать. Я давно спостерігаю за цим процесом, і прийшла до висновку, що майже всі спонсори, навіть інтелігентні, інфіковані такою заразою і не можуть розібратися у ситуації, так що якщо хочеш зробити щось вартісне, а не чергову фігню, то покладатися треба лише на себе і на людей, які дійсно в темі.
Так от, значить, зустріла я Сергієнка на вокзалі і прийшли ми на Банкову. Захід відбувався на другому поверсі, у вітальні, щоби, значить, створити неформальну атмосферу. Коли бачимо - там тусить все керівництво: голова Спілки Віктор Баранов, зам голови Володимир Шовкошитний, а також Михайло Слабошпицький, якого інакше не назвати, як мозок Спілки, Сергій Грабар, секретар по іноземних зв’язках, звісно, Сергій Пантюк, секретар по роботі з молоддю, Анна Малігон, Сергій Батурин. Приїхали рідні Олеся Ульяненка; з паличкою, у хустинці, сиділа його мати, Катерина Василівна. Були й митці – не члени Спілки – поет Олександр Сопронюк, художник Віталій (Джонсон) Кашляк, лідер гурту «Рутенія» Анатолій Сухий. 
Всі виходили і згадували про Олеся, мені найбільш сподобався в цьому жанрі Сухий. У свою чергу вийшли ми з Сергієнком і повідомили про премію. Спочатку Володя розповів про свою співпрацю з Олесем Ульяненком по захисту прав письменників і реформування українського ПЕН-центру, про те, як за кордоном сприйняли несподівану смерть письменника. Він сказав, що Спілка письменників міжнаціональної згоди провела засідання і винесла рішення заснувати премію імені Олеся Ульяненка, єдиного відомого сучасного письменника, який віддав життя за свободу слова. Після того він подякував Катерині Василівні за такого сина і, зірвавши бурхливі оплески, сів. Потім вийшла я, і не сказала нічого розумного. Віктор Баранов виголосив, що Спілка підтримує цю ініціативу і пропонує ввести до складу журі від Спілки Сергія Грабара і Михайла Слабошпицького. Це теж прозвучало не вельми розумно, і якось мутно, бо ми з Пантюком – члени Спілки, і ми вже в журі. 
Звісно, Сергій Грабар – хрещений син Ульяненка. Я до нього звернулася першим і пропонувала стати головою журі. Він відмовився і сказав, що буде допомагати премії, не входячи до її складу. Це шляхетно і цілком зрозуміло, бо Сергій Грабар вочевидь не захоплюється ідеями нонконформістів. Михайло Слабошпицький прикрасив би будь-яке журі, бо він авторитетний в світі літературознавець, світла людина. Він завжди підтримував Ульяненка, навіть приходив до нього на суд і давав свідчення. Зараз у своєму видавництві «Ярославів Вал» Михайло Федотович готує до друку три книжки Олеся. Але коли Баранов озвучив пропозицію, він з місця енергійно закричав «ні-ні-ні», тобто його навіть не спитали перед тим, як висувати. 
На сайті НСПУ є матеріал про ювілей Ульяненка, і у мене склалося враження, що Спілка придає велике значення цьому письменникові і цій премії. І зі свого боку дбає, щоби усе було пристойно, як в людей. Отже премія стартувала, і гадаю, попереду ще буде багато несподіваного, яскравого та ласого для преси. Ще ж переможці почнуть показувати свій асоціальний норов, ще ж з’являться незадоволені та здіймуть галас. Я не впевнена, що буде, як в людей. Сподіваюсь, буде цікавіше.