Олімпіада на Першому Національному. До перегляду не рекомендовано!

Савік Шустер. Спроба осягнути неосяжне.

Навряд чи можна вигадати більш садистське випробування для нервів українських уболівальників, аніж змусити їх вчергове спостерігати за подіями лондонської Олімпіади на Першому Національному. І за всього неоднозначного ставлення до представників старої української телекоментаторської школи: Юхима Шарпанського, Сергія Савелія з притаманним їм  набором зачовганих спортивних штампів,   можна стверджувати доконечне, що вони  ще й сьогодні спромоглися б дати солідну фору нинішньому поколінню спортивних тележурналістів. Достатньо було переглянути вже  перші випуски «Олімпійських пристрастей» на «першому каналі» аби на повні груди заволати: «Пробі!. Та що ж це воно коїться, люди добрі?»

Можливо молодим медійникам, можна пробачити (списуючи на їхній зелений  вік та відсутність досвіду) невміння висловлюватися так, щоб воно було до шмиги, брало за живе, розліталося лункими цитатами.  Але ж незнання елементарної спортивної термінології, необізнаність з правилами змагань, їхніми учасниками тощо, свідчить про звичайне нехлюйське ставлення до своєї професії та неповагу до глядачів.

Але ж тим то й ба, що їм сливе немає з кого брати прикладу.  Бо маститі-імениті метри тележурналістики  частенько такі химороди почнуть городити, що хоч звук до решти збавляй чи боржій на «Євроспорт» перемикайся. Церемонія відкриття Олімпіади – подія яскрава, непересічна і воліється почути і фаховий  коментар до неї. Мене, як і багатьох уболівальників, передовсім цікавить спортивна складова цього дійства!

Олександр Мащенко та Дмитро Лазуткін цілком пристойно, з творчими імпровізаціями (хоча інколи й передаючи куті меду), відкоментували театрально-постановочну частину феєричного шоу з місця події. Але тільки-но розпочався парад учасників олімпійських ігор, як відразу слово перебрала київська студія і  головними модераторами виступили Савік Шустер укупі з Оленою Говоровою. І тут зчинилося щось несосвітенне.

Від того, як Савік на власний штиб перекручував наголоси у назвах багатьох держав, волосся  на голові ставало сторчма. Складалося враження, що людина, яка присвятила чималу частину свого життя міжнародній журналістиці, цього вечора відкрила для себе багацько темних плям на політичній мапі світу. Характеристики, якими пан Шустер наділяв  окремі країни, теж добряче повеселили. До прикладу, з його легкої руки Центральноафриканська Республіка перетворилася ледь не на одного із законодавців спортивної моди на африканському континенті («серйозна держава»).Хоча окрім екс-президента-канібала Бокаси вона навряд чи асоціюється з чим-небудь знаковим у будь-якій життєвій царині. І про її спортивні звитяги навряд чи щось відомо  зазвичай добре поінформованому уболівальницькому люду.

Скупі відомості, суха статистика (країна така-то, учасників стільки-то),  яку монотонно зачитував  Савік зі шпаргала під час проходження команд олімпійським стадіоном,  ще раз потвердила стару українську мудрість: «Швець, знай шевство, а в кравецтво не мішайся».  

Ось, наприклад, прошкує лондонським стадіоном американська делегація і закадровий голос оповіщає нас, що прапороносцем цієї збірної є фехтувальниця Маріель Загуніс. І на цьому знайомство власне й завершується. А чого ж не повідомити, припустимо, що саме ця американка разом зі своїми подругами по команді приїздила ще зовсім недавно (цьогоріч у квітні) до Києва на чемпіонат світу? І тоді у півфіналі американки  поступилися  у запеклій боротьбі українським шаблісткам на чолі з Ольгою Харлан 41:45! 

Грузинську делегацію очолює знаменита Ніно Салуквадзе. Вдумайтеся лише: вона олімпійська чемпіонка з кульової стрільби ще далекого 1988 року в Сеулі, через 16 років здобуває бронзу Афін-2004, а тепер приїхала за медаллю на свою сьому за ліком Олімпіаду!!! Ну ось чому ведучі  російського НТВ-спорт не забули спом’янути  цей факт унікального спортивного довголіття,  а увесь інтерес наших коментаторів зводився виїмково до довжини кепок, якими покрили голови грузинські атлети?

А ось на біговій доріжці з’являється передостання делегація з-поміж 205 країн-учасниць. Це збірна Зімбабве. І прапор цієї африканської країни несе дворазова олімпійська чемпіонка з плавання на спині, білявка Кірсті Ковентрі. П’ять разів вона визнавалася кращою плавчинею Африки, а в своїй рідній країні – це достоту людина-легенда. Велика Біла Жінка, як її часто називають вдячні співвітчизники. Чому ведучі не спромоглися бодай на  якийсь мент сфокусувати свою увагу на цій славетній спортсменці? А натомість без особливого піднесення переповідали «картинку», яку і без їхньої допомоги міг розгледіти уважний і зацікавлений глядач.

Коли  стало зрозуміло, що без ретельної підготовки напередодні ефіру,  говорити особливо й немає про що,  переключилися на обговорення того, у що зодягнуті олімпійці  різних держав. Але й тут словесного запалу вистачило лише на те, аби переказати зміст інформстрічок, які ще заздалегодя куцо повідомили про те, що Стелла Маккартні розробила форму для господарів змагань – збірної Великобританії, Джорджіо Армані зодягнув італійців, а «Адідас» - німців. А далі як не намагався Савік Шустер на очах в усієї країни перекваліфікуватися у критика високої моди, однак нічого путнього з того не вийшло.

Але це був, висловлюючись спортивною термінологією, лише стартовий відрізок. А вже наступного дня увечері одне з перших запитань Шустера відверто ошелешило. Воно було адресоване до  одного з представників Федерації стрільби з лука і стосувалося того, наскільки важливим є командний дух під час змагань збірних. Годі уявити собі, якого хлосту дістав би Петро Мага, бовкни він щось подібне на якійсь із програм (неважливо політичній чи спортивній) у присутності свого «безпомильного» патрона. Адже Quod licet lovi, non licet bovi» («Що дозволено Юпітеру...).

Прикро вразили ведучі денного спортивного блоку Оксана Гутцайт і Георгій Тихий. Оксана не один рік вела «Спортрепортер» на «Новому каналі» і гадалося, що труднощів із літературною українською у неї не повинно  виникнути апріорі, але усі оці «гадкі» суперники, «непредсказуємі» змагання, спроби розібратися «хто правий, а хто виноват» з уст ведучої огрівали гейби обухом по голові.

А Георгій Тихий, якого Оксана Гутцайт представила як свого «соведучого», раптом ні сіло, ні впало перейшов на російську мову викладу (хоча розпочинав таки українською), щойно в студії з’явилася уславлена в минулому вітчизняна лучниця Олена Садовнича. А пояснення такої «оригінальної витівки» було напродиво лаконічним: «К Вам, наверное, удобнее обращаться на русском»? Це ж настільки треба було принизити призерку олімпійських Сіднею та Атланти, аби запідозрити її у нерозумінні української мови.

А ось до переможця інтернет-вікторини, яким виявився чоловік зі Львова, пан Тихий звернувся з не менш чудернацькою пропозицією: «Если Вы со Львова, то Вам, наверное, будет удобнее, если я перейду на украинский?». Ці мовні гойдалки тривали і надалі, щоправда, вже ближче до завершення програми «соведучий» витиснув із себе ще кілька речень українською, а фінальну риску, певно, в руслі останніх телевізійних тенденцій «по языковому вопросу», підвів  коротким і лаконічним «Пака!».

На тлі усієї цієї тарабарщини світлими промінчиками, які уперто продиралися крізь морок  пустопорожньої балаканини, стали короткі, але по-справжньому професійно наснажені коментарі Олександра Гливинського. Запашна мова, вишколена дикція, неабияка обізнаність зі світом спорту приємно тішили слух.

Може б Олександру Віталійовичу викроїти час, зібратися із силами та провести один-два майстер-класи для своїх недбалих колег? Може б розтовкмачив декому з них, що в академічному веслуванні виступають екіпажі зі стерновим і без стернового, а так звані «рульові» - це  дещо  з іншої опери, що гімнасти змагаються на колоді, а не на «бревні», а в гавані  острова Портленда, що у протоці Ла-Манш, відбувається олімпійського регата з вітрильного (та аж ніяк  не з «парусного» спорту). Так чи інакше, а кращі традиції української спортивної журналістики не повинні піти в забуток!