Ну а поставить це незабутнє дійствознаменитий співучий ректор Михайло Поплавський, якого до Верховної Ради веде команда професіоналів в особі Партії регіонів.
Народ буде аплодувати і носити квіти до сцени. Можливо, йому в голову прийде випадкове запитання: «А за що нас, власне, агітує ця агітбригада? Вона ж бо складається з представників різних партій». І дасть сам собі відповідь: «За все хороше проти всього поганого». Хто ж заперечить таке чудове гасло? І заспокоєний й умиротворений народ чекатиме наступного концерту.
Ця картинка, звісно, карикатура. Але вона не така далека від життя. Якщо говорити серйозно, то навряд чи хтось вірить, що перелічені вище поза всяким сумнівом талановиті особи відвідуватимуть парламентські засідання і творитимуть нові закони. З них лише Поплавський має політичний досвід, та й то вельми специфічний: колись Володимир Яворівський казав, що ректор-депутат весь культурний бюджет намагається перекачати на рахунок свого університету. Всі інші жодного стосунку до політики не мали і отримали місце у списку не завдяки громадській активності, а лише через свою відомість.
Їх використовують в якості привабливих фейсів, за які має проголосувати довірливий електорат. Наявність діячів культури і спорту у списках партій свідчить лише про відсутність реальних ідей, які б політики хотіли донести до народу, і які б конкурували між собою. Адже обличчя можна купити, а над ідеєю думати треба.
Наполеглива мрійниця Наталя Королевська включила таких облич аж два. Як хтось пожартував у Фейсбукові, вона стала Тарасом Бульбою, бо в неї тепер два сини Остап і Андрій. Маючи на увазі Остапа Ступку і Андрія Шевченка.
Напередодні з’їздів партій пройшла інформація, що знаменитий футболіст піде у списку об’єднаної опозиції. В результаті він опинився під крилом Наталії Королевської. Помилилися журналісти? Можливо. А, можливо, і ні. Бо,за великим рахунком,йому байдуже від кого балотуватися: партії відрізняються одна від одної хіба що обличчями.
Правда, мінімальне позиціонування у партіях таки спостерігається. Але воно не має особливого значення. Тому люди, яким не знайшлося місця в прохідній частині списку об’єднаної опозиції , так легко перейшли до УДАРу. Наприклад, колишня телевізійна ведуча Ольга Герасим`юк, будучи викресленою зі списку ОО, ледь не того ж дня опинилася під крилом у Кличка.
Ідейними партіями є хіба що Комуністична парті і «Свобода». Але повернутися до минулого від червоних - це така сама утопія, як і побудувати винятково українську Україну від червоно-чорних.
Треба відзначити один позитивний момент. Невладні партії намагаються не брати до себе особливо одіозних фігур. Це значить, що вони почали рахуватися із громадською думкою. З іншого боку, ці одіозні фігури і не стали б зараз особливо мати справу з опозицією.
Вони розуміють, що порушити проти них кримінальну справу дуже просто. Тому, маючи непогані матеріальні ресурси, віддають перевагу партії влади. Бо, хоча рейтинг її і підупав, але ніхто не сумнівається, що вона домагатиметься перемоги усіма можливими засобами. А ці засоби ми добре вивчили в 2004-05 роках. Тож не факт, що зниження рейтингу неодмінно призведе до поразки соратників Януковича. Тому у ній одіозні особи одні на одному сидять і одні одними поганяють.
Не можна сказати, що в списках нема притомних осіб, які справді хотіли б змін в суспільстві. Такі є навіть у партії влади. Але вони не являють собою організовану силу. Тому доводиться припускати, що в новому парламенті теж відбуватиметься не боротьба ідей, а змагання кланів. А ще гірше: прагнення великого капіталу, який спонсорує чи не всі політичні сили, і далі забезпечити собі преференції за рахунок решти суспільства.