Свобода у супрязі з Батьківщиною:переконані союзники чи випадкові попутники?

Щире побратимство чи "дружба" за розрахунком?

Уже за яких два місяці Всеукраїнське об’єднання «Свобода» та «Об’єднана опозиція» спробують усунути від влади нинішній режим та перебрати  віжки правління в державі до своїх рук. Для цього і спільний план дій обмислили і єдиних кандидатів по мажоритарних округах затвердили. І сяку-таку роз’яснювальну роботу в масах провели на предмет того, хто така Королевська і які  підозріливі типажі вишикувалися за могутньою спиною  Кличка в «ударному» списку. Хоча сам «Залізний кулак» на словах ніби й не від того, щоб згодом прибитися до опозиційного табору і заходитися спільними силами порядкувати в новому парламенті. Але юридично оформленого тріумвірату так і не було проголошено, отож і фантазування на цю тему наразі можна втяти.

Проте й небезуспішна робота в тандемі «Свободи» та «Батьківщини» вселяє обережний оптимізм у грядущу перемогу. Але поконати своїх опонентів на виборах і добутися осяйних вершин владного Олімпу – то одна справа. А ось розумно розпорядитися плодами перемоги – то дещо інше. Критики справедливо можуть закинути авторові, мовляв, де ще те теля, а  він уже з довбнею вганяє, але, знаючи незговірливість і всякдешній розбрат  в націонал-демократичному таборі, хотілося б зарання зупинитися на деяких можливих майбутніх конфліктних моментах, аби їх усім миром спробувати розв’язати. Сприймайте це як таку собі візію вірогідної спільної господарки нинішніх опозиціонерів у Верховній Раді за умовин їхньої впевненої звитяги на виборах.

Першою серйозною випробою для «Свободи» та «Батьківщини» під час перегонів стане чітке дотримання ними взятих на себе зобов’язань про взаємне непоборення. Ба більше того, про підтримку узгоджених кандидатур в одномандатних округах. Не дивина, що під час укладання виборчих списків знайшлося чимало невдоволених в обох таборах. Когось запроторили в непрохідну частину, іншого потурили звідтіля зовсім, третього не благословили на мажоритарку.

Тож тепер вони в той чи інший спосіб волітимуть пімститися своїм кривдникам.  А як найліпше утнути тієї штуки? Правильно. Балотуватися самому або зголоситися до послуг колишнім політичним опонентам. Тож залаштункові інтриги, сепаратні домовленості процвітатимуть буйним квітом – тут і до ворожки не ходи. Як цьому протидіяти? Лише чітко координуючи роботу поміж опозиційними штабами, а головно – повністю довіряючи одне одному. І, звісна річ, не перетягуючи ліжника  на себе.

У «Свободі» вже сьогодні не приховують, що вони трохи невдоволені тими округами, які їм виділили за квотою в центральній та південно-східній Україні, де їхнім активістам доведеться стати на прю з такими політичними мастодонтами як Олександр Фельдман, Андрій Деркач, Петро Порошенко. Але зчиняти бучу за онучу не стали, справедливо розваживши, що легких перемог не дістанеться нікому. На Донеччині «свободівці» палко жадали закріпити за своїм кандидатом виборчий округ в Єнакієвому і таки домоглися свого. Зрозуміло, що 49-річному гірничому нормувальнику Ігорю Славгородському   розраховувати там на успіх зась, але наробити рейваху в самому лігвищі януковичівської оприччини, йому цілком до снаги.

Хоча ще більшого драйву перегонам  у родовому гнізді біло-синіх додав би факт висунення там кандидатами в депутати Ірини Фаріон чи Юрія Михальчишина. Але, маючи доволі високі шанси бути обраними до ВР по рідній Львівщині, вони цілком природньо не згодяться на подібні експерименти лише заради апробації націоналістичних ідей на «чужому» електоральному полі. Коли в осяжній перспективі ясно присвічує депутатський мандат, пускатися на такі авантюри – курям на сміх. Треба хіба що цілком обезглуздіти, аби самохіть відмовитися від заповіданого бенефісу на очах рідної публіки в угоду короткочасному епатажеві.

На кін поставлено зрештою не лише депутатство чи обіймання посад голів парламентських комітетів, а чого доброго, бери й вище! Ану ж зуміють добре потрафити виборцеві і тоді можна сміливо виладовувати  наполеонівські плани на кабмінівські фотелі.

Олег Тягнибок чи не в кожному інтерв’ю уперто править своєї, що, вперше більш як за 20 з лишком років незалежності, в українському парламенті може постати перша націоналістична фракція. А це, за його словами, дозволить розраховувати навіть на посаду спікера,  не то що! І його словам можна йняти віри, знаючи, що Арсеній Петрович давно нашилив оком на прем’єрське крісло. А відтак спікерський трон може перепасти креатурі від «Свободи».

Але й у лавах «Батьківщини» є чимало охочих обійняти посаду парламентського ватажка: Томенко, Турчинов, Соболєв, Гриценко. Тож видається, що при остаточному розподілі владних повноважень,  не останню роль відіграватиме чисельність партійного представництва у парламенті. Та й взагалі братиметься до уваги політична конфігурація, яка складеться на той час «під банею». На команду Кличка, як вірогідних союзників у поблизькій перспективі, також доводиться числити до останку. Відтак, щоб витримати сьогоднішню скажену конкуренцію за електоральні голоси, доводиться вже зараз офірувати  власними амбіціями.

Зокрема, той таки Тягнибок задля того, аби остаточно укріпити віру в перемогу в серцях своїх виборців, вирішив очолити партійний список, що,  з огляду на сьогоднішні рейтинги «Свободи», не є твердою гарантією потрапляння до парламенту. Значно більше шансів на здобуття депутатства він мав би, якби балотувався по будь-якому з галицьких округів, котрий вибрав би собі до вподоби. Але за таких обставин моральний дух однопартійців  серйозно похитнувся б і довіра до лідера зійшла б на пси.

А так кампанія набирає обертів і щоб скорій мобілізувати свого виборця,  себто, «українця від пучок на ногах до останньої волосини на голові»,  «Свобода» взяла на озброєння доволі напасничу термінологію. Хоча направду і нове гасло «Рука не здригнеться змінити все на користь українців», і заклик «Розстріляти бюлетенями бандитську владу», цілком відповідають традиційній риториці цієї політсили і навряд чи бодай для когось це стало відкриттям. Але навіть найвідданіший електорат завжди потрібно тримати в тонусі. І, щоб не приходило до закостеніння гасел, час від часу освіжувати свій зветшалий пропагандистський арсенал.

У середовищі «Батьківщини» голоси на кшталт того, що блокування зі «Свободою» - це осудовисько на весь світ, давно не лунають. Бо й дивно було б чути подібні репліки з вуст «затятих бандерівців» Бориса Тарасюка, В’ячеслава Кириленка чи Миколи Томенка, які, за майже цілковитої відсутності «фінансових клумаків», все більше впливають на визначення партійного курсу. Та не зважаючи на цей доконаний факт,  сьогодні ще можна угледіти  чітку відмінність у розставлянні пріоритетів обома союзниками у своїх передвиборчих програмах. Певна річ, що виборці чудово здають собі справу, що націоналістична «Свобода» і ліберально-демократична, а точніше еклектично різновекторна «Батьківщина» - то далеко не тотожні ідеологічні сили, з властивими кожній з них  окремішніми світоглядовими цінностями та ідеями.

Але, як не крути, їхній симбіоз виглядає куди більш природнім, аніж дивочна злука КПУ та Партії регіонів. Патріотичний виборець спить і бачить, аби вони, як співається у старій бандерівській пісні, «з’єдналися в один ударний моноліт» не лише ради повалення нинішньої влади, а й для дальшого спільного кермування державою. Водночас усі розуміють, що кожна з цих сил в разі перемоги стремітиме реалізувати як мога більше своїх програмових положень, які не завжди знаходитимуть гарячий відклик в іншої сторони.

Уже на з’їзді «Свободи» Ірина Фаріон, не криючись, назвала «Батьківщину» «нашим ситуативним союзником». Цю думку поділяють і чимало її однопартійців. У свою чергу в стані «біло-сердечних» також не бракне тих, хто далеко не в захваті від політичного приятелювання зі «свободівцями, але назверх це не виносять. Схоже на те, що боротьба між ними за керівну роль в альянсі, точитиметься гостра та безкомпромісова і нічого з цим не вдієш. Але наразі канонади компроматів не гримотять, а поодинокі стрільна дрібних причіпок погоди не роблять.

Олегу Тягнибоку страшенно подобається, коли його партію називають «спецназом опозиції». Мовляв, Ви погляньте-но, яких мужніх левенів ми вишколили в наших лавах, як самовіддано вони готові боронити своїх ідеалів не лише з парламентських трибун, а й в сутичках з «Беркутом».  На що бютівські ватажки слушне завважують: «Так то воно так, але яскравих та ще й тяжко грошовитих особистостей у вашій партії не гурт, рейтинг поступається нашому, а відтак округи ділитимемо у співвідношенні один до шести.

І очільники «Свободи» радо пристають на цю пропозицію, бо свідомі того, що навіть у разі нездолання 5% бар’єру партією, за відсутності гострої конкуренції з боку «Батьківщини», шанси на перемогу їхніх представників в одномандатних округах різко зростають. Але заковика ще й в тому, що опріч домовленостей з «тимошенківцями», на округах буде доста кандидатів з патріотичними гаслами від інших споріднених політичних сил, з якими представникам «Свободи» та «Батьківщини» доведеться щепитися в лютій борні за народну підтримку.

Наприклад, у місті Рівному на сто п’ятдесят другому окрузі узгодженому «свободівцю» Олегу Осуховському протистоятиме відомий екс-рухівець Микола Поровський, а на сусідньому сто п’ятдесят третьому «єдиний кандидат від опозиції», член «Батьківщини» Юрій Вознюк зійдеться в запеклому герці з Іваном Зайцем. І як чинити за такої ситуації збаламученому виборцеві? Достойників кількоро, а галочку в бюлетені можна ставляти лише насупроти одного прізвища.

 Те, що засадничі програмові положення «Свободи» багато в чому одмінні від виборчих постулатів «Батьківщини», впадає у вічі одразу. І що найпоказовіше – йдеться не лише про розходження у політико-ідеологічній площині, а й, для прикладу, в податковій чи аграрній царинах.

У той час як прихильники Тимошенко виступають за модернізацію ПДВ (хоча з їхньої програми незрозуміло, чи йдеться про зміну ставки, чи про порядок відшкодування), то симпатики Тягнибока закликають зовсім відмовитися від цього податку.  Але натомість не пропонують йому жодної альтернативи навзамін. Не з’ясняють чітко своєї позиції: чи то за прикладом Японії та США вони запровадять податок з продажів чи нам слід очікувати з їхньої подачі якогось власного економічного ноу-хау?

Теж саме стосується і ринку землі. У «Батьківщині» не заперечують проти приватизації землі в принципі, лише вимагають подовження мораторію на її продаж на невизначений термін. Тобто, заборона, на їхнє переконання, повинна діяти поти, поки не зміниться влада, не буде чітко упорядковано усю кадастрову документацію і не визначено справедливу ціну кожного земельного паю. У «Свободі» ж запевняють, що кістьми ляжуть, а оборудок із землею не допустять, бо це загальнонародна власність і розбазарювати її тпруськи.

Під цим оглядом виникає закономірне побоювання: «Чи не станеться так, що на спільних законодавчих ініціативах  «Свободи» та «Батьківщини» можна буде ставити хрест, щойно оголосять  імпічмент Президенту, і далі в сесійній залі  запанує звичний вже шарварок і здійметься ворохобня за портфелі»? Бо ж довкола чого ламати списи  - знайдеться завжди.

Каменем спотикання може стати й ідеологічна несумісність політичних партнерів. І оцінка минувшини. Ось, до прикладу, «Об’єднана опозиція» у своїй програмі зазначає, що «вбачає певний символізм у тому, що «вибори відбудуться 28 жовтня – у День визволення України від окупантів».  Тут можна похвалити політтехнологів (чи хто там до цього домізкувався), що пригадали  цю відому історичну  дату, провели відповідні паралелі з сьогоденням.

Але запитаймо тепер  у «свободівців» Ігоря Мірошниченка чи  Андрія Іллєнка, як вони особисто сприймають цю подію. Як звільнення від коричневої чуми чи як чергову окупацію України большевицькою Московією? Гадаю, відповідь для всіх буде цілком очевидною. Тож дружба дружбою, а тютюнець, як бачимо, інколи ліпше заживати нарізно.

А ось де справді постерігаємо дивний збіг в думках, то це в сфері соціальної політики. І одні, й інші в унісон обіцяють переглянути Пенсійний кодекс, зокрема, вилущити з нього положення про завищений поріг виходу на пенсію, зліквідувати несумірну різницю в пенсіях, яку отримують вищі чиновники і більшість української людності, підвищити прожитковий мінімум, підійняти зарплатні, повернути відібрані урядом Азарова соціальні виплати «чорнобильцям» та «афганцям» і таке інше.

Аби спобігти ласки у виборця опозиціонери обох мастей, як по команді, ув один голос запевняють, що зроблять приступнішими банківські кредити, не допустять виселення людей з квартир за борги з комірного перед жеками, жорстко контролюватимуть цінову політику та усіляко стимулюватимуть народжуваність. Сказав би ти – «Овва!» - ідентичність в поглядах неймовірна!

Але за цією соціальною маскарадою зачаїлися куди глибші ідеологічні розбіжності!

Чого  аж ніяк не можна поминути увагою, порівнюючи програми «Свободи» та «Батьківщини», то це основних об’єктів, на які спрямована левова частка  їх нищівної критики. В «об’єднаних» уособленням вселенського зла виступає Янукович та «Партія Регіонів» (навіть Межигір’я спом’янули), а «Свобода» на всі заставки шпетить «режим олігархічної диктатури». Подейкують, що   перша редакція «свободівської» програми  також всуціль рясніла згадками про Януковича, але під час останньої редактури усі  дружньо стратили інтерес до його персони.

Не треба бути великим мудрагелем, аби вказати й на інші розбіжності в партійних програмах , які викликатимуть жваві сперечки в суспільстві. Хіба невиправний впертюх не погодиться з тим, що «Свободі» буде вкрай сутужно реалізувати той пункт своєї програми, який стосується люстрації колишніх кадебістів та компартійних очільників. Бо ж тоді, будучи послідовними у своїх обіцянках, її лідерам доведеться пригадати і  активне комсомольське минуле Олександра Турчинова і  кадебешний досвід Андрія Кожем’якіна. А це ж майбутні партнери по імовірній коаліції!

Як з ними бути? Заплющити очі на їхнє минуле? Не випадає. Інакше-бо радикально налаштований «свободівський» виборець назавше відвернеться від цієї політичної сили. Бо у ній він вбачає насамперед тверду волю і непохитну рішучість у переведенні широко голошених ідей в життя. Тож, хочеш не хочеш, а фасон тримати треба. Лишається одно – окремими доповненнями до програми передбачити певні поблажки для тих, хто хоч і закаляв своє чесне ім’я на службі у ворога, але щирим каяттям заслужив пощади. Але тутка ж спливає на пам'ять, як БЮТ свого часу затявся перевиховати колишніх кучмістів, і чи то через брак педагогічних здібностей чи що іншого не вистарчило, а «макаренків» з них явно не вийшло.

Цікаво, що термін «люстрація» присутній і в програмі «Батьківщини». Але її розробники свою караючу десницю вирішили спрямувати перш за все на хабарників та казнокрадів і тому люстрація у них «антикорупційна». До слова сказати, «ударівці» теж потрюхикали цією ж второваною доріжкою. А ось «свободівці» заходилися копнути глибше і повзялися не лише відсторонити від державних справ і відправити на незаслужений відпочинок нечистих на руку чиновників, а й заразом здемаскувати колишніх  агентів радянських спецслужб. При цьому в усіх своїх інтерв’ю і Олексій Кайда, і Андрій Мохник ув один голос переконують, що ніхто не сховається від їхнього недремного ока.

А задля цього пропонують витягнути на світ Божий усі архіви ВЧК-ҐПУ-НКВД- МҐБ-КҐБ, які нині хороняться в спецсхронах СБУ і негайно їх оприлюднити. Але усім нам добре засіло в пам’ятку, як ще за правління Ющенка будь-які спроби розсекретити матеріали Державної архівної служби, якою керувала комуністка Ольга Гінзбург, оберталися внівець.  Якщо ж тепер зважитися на цей крок і привселюдно озвучити прізвища колишніх сексотів, то «свободівцям» знову ж таки не зайво було б наперід заручитися  підтримкою колег з «Батьківщини». Аби і  в цьому дражливому питанні виступити єдиним фронтом.

Одно для того, щоб виборець зрозумів, що це не пустопорожня балачка,  а друге, аби координація зусиль у цьому напрямку розпочиналася вже нині.  Зрештою, один в полі не воїн. А йдеться-бо про чималий кавалок роботи, який передбачає  між іншим і ретельне перецідження власних кандидатів у народні депутати, прискіпливе вивчення їхніх життєписів. Бо інакше справа не варта заходу і майбутні гучні викриття можуть болюче вдарити бумерангом  по самих ініціаторах цього процесу.

Хоч якою б незручною і дратівливою була тема про УПА, Бандеру, особливо для «об’єднаних опозиціонерів», які змагатимуться за мандата в Одесі чи Криму, але і в цьому питанні давно треба розставити усі крапки над і. І як у тому радянському кіні  відповісти (дещо перефразовуючи) на фундаментальне питання: «Ви чиїх будете?».

 Бо «Свобода» чітко допоминається у своїй програмі, аби вояків ОУН-УПА визнали учасниками національно-визвольної боротьби за незалежність України, а 14 жовтня – день створення Повстанської Армії - оголосили державним святом. А відтак у «Свободі» дуже розраховують на підтримку Турівської у цьому вкрай принциповому для націоналістів питанні, а заодно  вже й виношують план, як-то спільними зусиллями з «тимошенківцями» провести через парламент  не менш резонансний законопроект про  заборону в Україні комуністичної ідеології.

А трохи перегодя може вигулькнути і ідея Нюрнбергу-2. І до прийняття (чи неприйняття) цих переломових рішень у житті суспільства обом сторонам треба бути готовими зарані. І межу допустимих компромісів визначити без загайки.

Та попри всі розбіжності і недомовки між двома опозиційними партіями, шанс на порозуміння і конструктивну роботу у них є.  Підкреслю ще раз: попри всі  гострі кути, які наразі існують і які ще доведеться згладжувати. А ось віра виборця у їхню прийдешню парламентську спілку не в останню чергу залежатиме від того, чи зуміють вони вже під час виборчої кампанії продемонструвати  приклади  достойного поводження і зразки гідного ставлення один до одного. Чи зможуть притлумити в собі усі колишні образи і, закасавши рукави, сумлінно працювати на загальну перемогу. А  це, само собою зрозуміло, позначиться і на рівні підтримки як самих партій, так і кандидатів-мажоритарників, що від них висуваються.

Щиро Ваш Сергій Іщенко-Сіроманець

Пускаючи межи люди багацько зі своїх попередніх статей, зіштовхнувся з тим, що більшість провідних україномовних друкованих видань, до яких їх надсилав, або відмовлялися їх друкувати зовсім, або, ЩО ГОЛОВНЕ, намагалися так їх переінакшити на свій штиб, що від них не зіставалося жодної живої думки. Дивина та й годі!

Нагадую для охочих поспілкуватися не публічно, а в приваті адресу моєї поштової скриньки: 3348724@mail.ru