Пане Медведчук, давайте вшануємо пам`ять геніального радянського режисера

Володимир Дахно у часи, коли СДПУ(о) піарилася на його творінні, ходив обідати у безкоштовну їдальню для бідних

Шановний пане Медведчук, я  був дещо здивований вашим постом, в якому ви захищаєте від мене фільм Ельдара Рязанова «Іронія долі,  або з легким паром». Тим більше здивований, що я на цей фільм не нападав. Мало того:  він мені подобається.  Хоча я і визнаю часткову слушність тих, хто закидає йому підтримку інфантилізму. Мій блог був   зовсім не про фільм, а про інше. Але зрештою, ви маєте право на власне розуміння моєї писанини.

Оскільки ви звернули свою увагу на мою скромну персону, то я би в свою чергу хотів звернути вашу  увагу на інше і запропонувати вам ідею – а раптом з цього щось вийде. Судячи з того, що ви темпераментно відстоюєте радянський фільм, ви любите радянське кіно.   

Але є один радянський фільм, який має, якщо не до вас, то до вашої колишньої партії безпосереднє відношення. Йдеться про мультфільм Володимира Дахна «Як козаки у футбол грали». (До речі, колись іще в радянські часи, працюючи в газеті «Молодь України», я брав у нього інтерв’ю).

Свого часу Соціал-демократична партія (об’єднана), яку ви очолювали, у політичній рекламі використовувала фрагменти цього мультфільму. З цього можна зробити припущення, що вам ця картина подобається, як подобається вона вже не одному поколінню українців та й, мабуть, громадянам країн решти пострадянської території.

Вся прикрість полягає  в тому, що автор цього шедеврального  мультика, Лауреат Державної премії України імені Шевченка  світлої пам`яті Володимир Дахно у часи, коли СДПУ(о) піарилася на його творінні,  ходив обідати у безкоштовну їдальню для бідних – про це мені розповідав журналіст «Экономических известий» Костянтин Рильов, котрий брав тоді в майстра інтерв’ю. Також про це пише Вікіпедія, яка зазначає, що знаменитий режисер жив на пенсію у 300 гривень.

Я це згадую не для того, щоб дорікнути вам, мовляв, ви багаті, а геніальний режисер був бідним. Але, погодьтеся, що борг пере ним у вас все таки є. Втім, як у всієї нинішньої  України.

Отож, пропоную вам не на словах, а на ділі продемонструвати любов до радянського кіно. А саме: вшанувати пам'ять великого режисера. Тобто профінансувати йому пам’ятник.  Ви кажете, що хочете об`єднати Україну. Думаю, що такий крок з вашого боку викликав би підтримку як «бандерівців» з Галичини, так і відданих любителів СРСР зі Сходу. А про Київ і центр країни – взагалі нема що казати.

Зі свого боку я обіцяю вам: цілковиту безкоштовну піар-підтримку проекту. Я буду писати про це сам. І закличу писати про це своїх колег-журналістів. Не сумніваюся, що багато хто відгукнеться.

Прошу не сприймати цю публікацію як відповідь у стилі «сам дурний». Це пропозиція без жодних задніх думок. Скажу відверто: мало вірю, що ви на неї пристанете. Але ду-у-у-уже хочу помилитися.