«Динамо» - «Шахтар». Гра без реверансів або перебіг матчу очима українця

Футбольні пристрасті на НСК "Олімпійський" і довкола нього

    Так уже повелося, що поєдинки київського «Динамо» із «Шахтарем», окрім суто спортивного протистояння, давно уже перетворилися на безкомпромісовий політичний резистанс. До того ж позавчорашній матч непримиренних суперників збігся в часі з черговою протестною акцією опозиції. А тому присутність у столиці півторатисячної армії уболівальників донецької команди тримала насторожі. Добре-бо відомо, що в такому наелектризованому повітрі достатньо дрібної іскорки, аби призвести до вуличних заворушень. Проте усі побоювання, на щастя, виявилися марними.

    Хоч гості з Донецька ще від самісінького ранку невеличкими групами почали купчитися  біля стадіону, на полудневому мітингу опозиції у парку Шевченка, на відміну від численних динамівських «ультрас», їх завважено не було. Принаймні вони не виявляли себе жодним чином: ані клубними чи політичними барвами, ані голосними скандуваннями чи тим більше зухвалими витівками.

    На самих підступах до стадіону рясні шереги міліціянтів не давали розбурханим пристрастям вийти із-під контролю. Тож до фізичного діткнення поміж фанами не доходило, хоча гострі словесні перепалки з їхніх уст зринали раз поз раз. Ритуал спалення «трофейної» ворожої атрибутики, хоч і містить елемент провокативності, але давно вже став невіддільною частиною обов’язкової передматчевої церемонії для «ультрас» обох команд. Тож на це навіть не звертається особливої уваги. Зрештою і образливі речівки сприймаються як данина футбольній моді.

    Трибуни  між тим виповнюються вщерть і «віпи» у своїй ложі так само жваво обговорюють усі довколаматчеві події, як і 70 тисяч звичайних смертних в решті секторів.

    При цьому Президент «Шахтаря» Ринат Ахметов якось аж надміру жваво штурхає пальцем поміж ребра власника динамівського клубу Ігоря Суркіса. У той час як екс-голова Федерації футболу Григорій Суркіс щось делікатно пояснює спікеру парламенту Володимиру Рибаку. Набурмосений, як грозова хмара, сидить перший Президент України Леонід Кравчук. А ось Віктор Янукович, очевидячки, за старим шувалівським сценарієм, чергове українське дербі зіґнорував, аби не виказати свого заанґажування «помаранчево-чорними кольорами». Бо ж у нетямі уболівальницьких емоцій можна наламати чимало дров і завдати нищівного удару по своїх і без того сповзаючих рейтингах.

    А ось мер Києва Олександр Попов навпаки потрапляє в об’єктив камери якраз тоді, коли демонстративно накладає назверх пальта «динамівський» шалик. Йому запобігати ласки в мешканців Донбасу ні до чого. А ось постати в образі, хоч і респектабельного, але  палкого уболівальника «Динамо» - чом би й не спробувати? Хоча на біло-синіх фанів затопленої Воскресенки чи Видубичів це навряд чи справить належне враження. Але нагода для піару лучилася добра – гріх нею не скористати.

    Переходячи власне до самої гри, слід зазначити, що «Динамо» відбувало свій перший матч проти «Шахтаря» на реконструйованому стадіоні НСК «Олімпійський», який, за відсутності євроревізорів Платіні, схоже, знову починає забудовуватися ударними темпами. Київський терен для гірників завжди був  дуже важкий до виграшу, а їхнє протистояння з «динамівцями» ніколи не втрачало своє принциповості. Тож, не зважаючи на 16 очковий відрив від найближчого переслідувача і сливе забезпечене чемпіонство, для підопічних Луческу цей матч був дещо більше, ніж просто куртуазна зустріч старих знайомців.

    Про столичний клуб і казати годі. Реформованій команді Блохіна, аби скласти уявлення про свою нинішню силу, доконечне потрібно було пройти «хресний вогонь» із суперником такого рівня. До того ж, аби осягнути друге лігочемпіонівське місце в табелі ігор – три очки ставали для них на вагу золота. Тому й не дивно, що в перших хвилинах «динамівці» притьма кинулися атакувати ворота суперника, хоча  «борусівського» пресингу вони так і не продемонстрували. Але настирливість динамівських «крайків» дала результат. Гусєв прострілював на Ідейє, м’яч влучив у Шевчука, від нього потрапив до Ярмоленка і той пласованим ударом здобув перші ворота. В’ячеслав Шевчук, якому, очевидно, було наказано пильно хоронити одного з лідерів «динамівських» атак, у цьому епізоді виявився не на висоті свого становища. Не догляділи «динамівського» голеадора і Ракицький з Кучером.

    Отож початок справі покладено. Рахунок на таблі 1:0. Трибуни несамовитіють, гучно рвуться петарди, у Блохіна зрадницька сльоза зблискує в очу. Довший час потому відбувається вовтузіння  з м’ячем у центральній зоні і намацування хибких місць в захисних лавах один одного. Що відрадно – непогано проявляють себе за кожної нагоди головні на сьогоднішній день опорники збірної України: киянин Денис Гармаш та донеччанин Тарас Степаненко. Вони виконують чималий шмат роботи, грають жертовно, не шкодуючи себе. Тарас сміливо вступає в єдиноборства. І сам фолить, і на ньому фолять. В одній такій утарчці зазнає болючого удару по ногах від Ярмоленка, за що того справедливо винагороджено гірчичником.

    Не менш видовищним виглядає й протистояння інших гравців середньої ланки, зокрема, Фернандіньо та Аруни. Скидалося на те, що серією дрібних штурханців та підніжок вони заповзялися стовкти одне одного на квасне яблуко. Аруна  з плином гри продемонстрував ще й непогані гімнастичні навики, коли після силової боротьби з Кучером з розгону бебехнувся за рекламні щити. Але завдяки добрій координованості тіла, здається, не зазнав ніякого серйозного ушкодження.

    А потім був відтинок гри, коли увесь стадіон не міг вийти із зачудування, коли побачив у виконанні «Шахтаря» фірмові динамівські передачі повздовж усього поля замість традиційних коротко- і середньопасових розіграшів. Але ця тактика себе виправдала.  Надто кволо виглядав лівий захисник «Динамо» Тайє Тайво, від якого щоразу втікав нападник «Шахтаря» Едуардо, а коли туди змістився ще й прудконогий Тайсон, господарям стало зовсім зле.  Очевидно, Тайво стирчав більмом в оці Блохіна увесь перший тайм. Бо щойно почалася друга половина гри, як його позицію посів Євген Селін. До того ж Тайво  став і одним із призвідців пропущеного голу в роздягальню, коли надто хирляво відборовся проти свого візаві. Едуардо вкотре дістав передачу на фланзі і, не зустрічаючи аґресивного спротиву, безперешкодно виклав м’яча під удар Мхітаряну. Генріх  щодуху гамселив по воротах і рикошетом від Даніло Сільви «бальон» таки  влетів в необоронений кут воріт Максима Коваля.

    Щоправда, перед цим трапився епізод, без яких подібні матчі не обходяться і які додають їм особливого присмаку. Степаненко діткнув Ярмоленка, у того злетіла бутса, яку він, за вказівкою арбітра, відправився взувати за межі поля. «Динамівці» залишилися в меншості, а в цей час гості перехопили м’яча і сквитали рахунок. Ярмоленко під час розвитку атаки «Шахтаря» давно готовий був вийти на поле, але м’яч вперто не хотів полишати грище і головний арбітр Годулян не дозволяв «динамівцю» долучитися до захисних дій своєї команди. Коли ж м’яч затріпотів у сітці «Динамо», Андрій взявся костити і коренити резервного суддю, який, на його думку, мав сповістити головного про його готовність продовжити поєдинок.

    Певна річ, що після завершення гри ця історія стала головною темою для обговорення на усіх можливих футбольних форумах. І не дивина, що при цьому фани «Шахтаря» в більшості своїй правували дії арбітра, а чимало прихильників «Динамо» (хоча й не всі) лаяли його на чім світ. Автор цих рядків, хоч і давній шанувальник «Динамо», мусить визнати слушність арбітрового рішення у тому епізоді. Та й назагал ствердити, що він не зле впорався зі своїми обов’язками. Усе кмітив, ставив цілком заслужені карні копи в обидві сторони, не передавав куті меду з жовтими картками, але й не попускав відвертим грубощам.

    На початку другої півгри «динамівці» знову заграли швидко, колоритно і з вогником. Ось Ярмоленко своїми хитромудрими обманливими фінтами змістився в центр  карного майданчику і потужно прострілив в лівий долішній кут воріт П’ятова. Той стрибнув як пард і ураганний удар потягнув.

    В іншому моменті Гусєв чкурнув флангом від Кучера і спрямував м’яча точнісінько в ноги Ідеє. Той перебував в шести метрах від порожніх воріт, але при цьому примудрився вицілити поперечину. Потім Браун  мав ще кілька, щоправда, менш грізних ситуацій біля воріт суперника, але гольове чуття відмовило йому геть-чисто. У цьому матчі він ніби заповзявся перебрати на себе «лаври» Луїса Адріано. Затривожені «динамівські» уболівальники ламали голову: скільки ж ще треба настачити тих моментів нігерійцеві, аби в нього нарешті дійшло до голу. Хоча, справедливості ради треба відзначити, що нападнику «Шахтаря» ще меншою мірою вдалося вигідно зарепрезентувати себе у цьому надпринциповому дербі. На вістрі атаки він був геть непомітним і зовсім безініціативним.

    Коли  запал динамівських атак вигас після  перших 15 хвилин другого тайму, за справу взялися гірники. І тут уже довелося проявити себе у всій красі Ковалю. Брамкар киян спочатку блискавично зреагував на шалений постріл під поперечину Мхітаряна. А потім відвів загрозу від власних воріт після убивчого стрільна Ракицького. В короткім часі в обороні «Динамо» зазяяли такі дірки, що хоч фірою туди заїзди. І як не увивався Михалик коло Едуардо, як хміль коло тичини, саме після його вивіреної передачі на Мхітаряна «Шахтар» здобув другі ворота.

    Після цього гірники опустили чужий терен і чимдуж заходилися коло оборони власних воріт. «Динамівці» щодуху напосідали, трибуни несамовито феєрили, але, як той казав, «Вишня воля благоволила сьогодні сильнішому».

І навіть Олег Блохін, який в післяматчевому флеш-інтерв’ю не втримався від того, аби не перемити кісточки суддям і не перекласти на них частину провини за поразку своєї команди, пізніше дещо злагіднив тон своїх висловлювань. І визнав, що «Шахтар» здобув сьогоднішню перемогу цілком заслужено.

Сергій Іщенко-Сіроманець