Рок-гурт Гайдамаки закликав киян "Годі спати!" і додав: "Сц...ти також годі!"

16 квітня 2013, 11:04
Власник сторінки
журналіст-телевізійник
0
3457
Рок-гурт Гайдамаки закликав киян  Годі спати!  і додав:  Сц...ти також годі!

Слухаймо українське! Cпеціально для читачів "Кореспонденту"

Стелю київського «Кристал-холу» цієї суботи стрясали надпотужні ритми козацького року і все в концертній залі ходило ходором. Це гурт «Гайдамаки» в оновленому складі презентував столичному люду свій новий альбом «Годі, спати!». Соловій гурту Олександр Ярмола оповістив медійників, що такою закличною назвою новий музичний диск нарекли неспроста. Це своєрідний маніфест до владців (аби-сте бралися за розум), рівноваж і до громади, аби, кажучи за Шевченком, не потурала злому. 
    Одна з пісень нового альбому, власне, так і називається: «Годі спати!» і до «Гайдамаків» перекочувала з репертуару «Братів Гадюкіних». У ній оповідається в троха хуліганському стилі, який так полюбляв покійний Кузя (нехай упокоїться у вишніх!), про життєві терни гетьмана Івана Мазепи. Багато хто з поціновувачів українського андеґраунду середнього і старшого віку можуть упритомнити собі, що на своїх імпрезах «Гадюкіни» не так часто виконували цю героїко-побутову сагу, як того, певно, хтілося б багатьом із них. Відтак композиція не зажила в ті часи гучної слави, хоч і стала саундтреком до відомої української кінострічки 90-х «Вперед за скарбами гетьмана!». Щойно згодом стараннями «Гайдамаків» пісня пережила ренесанс, або ж, мовлячи по-нашому, свої другі уродини. І тепер є частим гостем радійних ротацій чи телевізійних гіт-парадів. 


    Свій альбом «Гайдамаки» записували не в рідній сторононьці, а в польських кресах. Там їх давно сприймають як своїх і активно ангажують до участі у різноманітних тамтешніх заходах. Олександр Ярмола зізнається, що "студійні записи і зйомки кліпів там проходять якось легше, швидше і, що головне, кінцевий результат цілком влаштовує». А польська преса не стомлюється лянсувати  виступи «Гайдамаків», називаючи їх «найлєпшим товаром експортовим з України у царині музики». Український колектив на знак вдяки не лише зголосився до послуг польського рекордингового «лейблу», а й запросив до роботи над новою музичною збіркою молоду місцеву зірку – Каміля Беднарика. Опріч того, до співпраці були залучені скрипаль-віртуоз Василь Попадюк, майстер горлового співу з Туви Альберт Кувезін, гурт «Че Судака» з Барселони, що складається з латиноамериканських музик та інші. А потім власне розпочалося турне містами України. Вінниця, Рівне і нарешті золотоверхий Київ.
    Перед початком концерту братчики козацького бойового звичаю «Спас» добряче розтермосили громаду, сходячись врукопаш один з одним, ляскаючи батогами та крутячи млинові колеса.  
 

     А потім  на сцені заповістилися і головні винуватці фесту. І вже першою хардовою композицією «Меч Арея» «Гайдамаки» здійняли на ноги буквально всіх, хто в ці хвилини догідно вмощувався на м’яких пуфах чи обсідав столики доокіл. Такого несамовитого навіженства від них, звісно, очікували, але, схоже, цього разу урвиголови перевершили самих себе.
    Фронтмен «Гайдамак» викрешував іскри із хліборобської коси (щоправда, без дерев’яного кісся), яка в його руках відогравала не нікчемну роль бутафорського знаряддя, а правила за повноцінний музичний інструмент. 

 

      Щоб описати усю драйвову атмосферу, яка запанувала в концертній залі від початку, якнайкраще надаються слова класика: «Тне гроза у тулумбас, буря на басолі». Дівчат доводив до млості, як завше, оголений торс Ярмоли і вони збивали закаблуки під «Шіді-ріді», і блаженно закочували очі, вчувши перші акорди романтичних «Птахів». А в невеликих паузах ділилися враженнями одна з одною, що Боже, як то гарно у них виходить.
    Запальні, бравурні мелодії упереміш з ліричними баладами справляли назагал добре вражіння на публіку. В’язанка патріотичних пісень викликала справжнє шаленство і нестеменний запал у більшості меломанів. Багато хто прийшов на концерт у святочних національних строях і всі, без сумніву, мали того вечора гарну забаву. Веселилися бучно, але людського чину, здається, ніхто не тратив. А музики обливалися потом незгірш, аніж косарі жнив’яної пори.
    Непогамовний Ярмола, як і належиться заводієві, не знав спочину ані хвилини. Він хоч і мав грізну поставу, але вистрибував, що той танцюриста з ансамблю Вірського, ходив околясом, наглядно демонстрував кожному, як-то насправді  гетьман Мазепа «ударом маваші забиває бика». Решта хлопців теж не пасли задніх. Дмитро Кушнір гатив у свої ударні тарелі як хвацький довбиш у тулумбаса. Роман Дубонос натхненно надимав щоки, видобуваючи мідні звуки зі своєї труби і вправне допомагав Ярмолі своїм високим дзвінким голосом виводити вокальні партії.  Максим Бойко так запекло відтягував мундштук тромбона, ніби заповзявся цього вечора перепустити через свої легені увесь печерський кисень. А Андрій Слєпцов і Дмитро Кірічок що є моці нагнітали динаміку своїми важкими гітарними рифами.

 
 
    Єдине, чого не діставало, то це тужливих переливів акордеону Івана Леньо, якими в старі добрі часи він так мистецьки розтравлював душу, а декого навіть розчулював до сліз. Але, на жаль, про ті часи лишилися лише розкішні споминки. У нього зараз свої пляни по розкрутці нового колективу, свої проєкти та ідеї, але шанувальникам українського року все ще важко змиритися з думкою, що Ярмола і Леньо від довшого часу вже не єдине ціле. Але, схоже, що минулі чвари між хлопцями потрохи влягаються, бо ж недарма Олександр Ярмола перед виконанням пісні «Гайдамацька» наголосив, що вона присвячується колишнім учасникам цієї славетної рок-формації.
    І знову лунають у його виконанні бунтівничі шевченківські рядки, присмачені децибелами хардкорівського чи навіть трешівського музичного супроводу. І змушують замислитися молодечі голови Тарасові слова, чому ж так сталося, що «Посіяли гайдамаки в Україні жито. Та не вони його жали. Що мусим робити?». 

 

      І протестні настрої охоплюють глядачів щораз дужче і наливаються відвагою їхні серця. І вони вже готові до безкомпромісової борні за свої соціальні та національні права. Добрі зерна любові до України заронені в їхні душі і музика якнайкраще слугує цій шляхетній меті.
    Відігравши першу частину і виклавшись на повну котушку, хлопці беруть невеликий перепочинок. На кількоро хвилин щезають за кулісамии, щоб, за їхніми ж зізнаннями, п’ятдесятьма грамами коньяку проквасити душу і радять зробити теж саме упрілій фанатській спільноті біля барних шинквасів. На їхні припросини зголошуються не всі. Видко, що сьогодні зібралося чимало непитущої публіки, які прийшли єдино послухати своїх кумирів.
 

    Після перерви з динаміків полинули пісні «Гайдамаків» минулих років. Дяка Богу, із семи попередніх альбомів їх можна було настарчити не на один концерт. Тут же промайнули й упізнавані обличчя народних депутатів Миколи Княжицького та Андрія Іллєнка, якому музиканти добряче запомогли своїм славнозвісним троєщинським концертом, коли той балотувався до Верховної Ради. Мелодійна  фолькова софістика  у поєднанні з важкими роковими ритмами змусила і їх також притупувати в такт, хоча у відчайдушний танок разом з усіма вони так і не пустилися. Давно завчені напам’ять тексти «Божественної тромпіти», «Не має хліба - співай!» услід за «Гайдамаками» розкотисто підтягував і увесь зал. І щирий смуток брав за серце від усвідомлення того факту, що будь-яке свято рано чи пізно має здатність закінчуватися.

 
    Коли хлопці полишали сцену, розігрітий танцмайданчик ув один голос зажадав виступу на «біс», а якийсь присутній поляк благальне молив: «Бендже так ласкаве - єще єден раз». «Гайдамаки не змусили себе довго прохати і зовсім скоро Ярмола з кумпанією повернулися на співочий майданчик. Та як ушкварили на веселий мотив знану народну колядку «Сумний святий вечір в 1946 році», то, здавалося, що поміст під музиками западе долу. 
 

      А коли дійшли до пісенних рядків: «Один у Сибіру, другий у Берліні, третій пішов у «бандери», щоб служити Україні», то у юних пластунів, які теж  у своїх ядучо-зелених вирядах  зібралися цього вечора послухати української музики, аж мову відібрало від захвату  і лише їхні пальці у патріотичному пориві міцно стискалися у тверді п’ястуки.
    Виступ «Гайдамаків» сприйняли благодушне усі без винятку. Дехто з міродайних музичних критиків, може, й закине молодим виконавцям, що за рік спільної творчої співпраці вони ще не настільки притерлися одне до одного, інколи десь і сфальшивлять і не потраплять в лад. Але слухати їхні уїдливі коментарі часом правдива мука. Направду кажучи, не вдалося зуздріти жодного глядача, хто б ремствував за витраченим часом чи грошима. Усі зарядилися гарними емоціями, натанцювалися донесхочу і загалом сприйняли концерт з великим ентузіазмом. А можливо і як заклик до активних громадських дій? Хтозна. Будемо видіти.

Сергій Іщенко-Сіроманець

Нагадаю адресу моєї поштової скриньки для висловлення опіній у приваті – 3348724@mail.ru.

Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: Журналисты
ТЕГИ: рок,Гайдамаки,Ярмола
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.