Як ревнують медіа-профспілку до "Стоп цензурі"

членам організації чи руху можна буде начепити комсомольські значки з Леніним і скандувати : «Партия сказала надо, комсомол ответил: «Есть!»».

Дехто із членів медіа-профспілки приревнував, наче кохану жінк, до «Стоп цензурі». І в  кулуарах виникла дискусія про стосунки «Стоп цензурі» і Незалежної медіа-профспілки. Причиною стало фото, де  голова київської організації  Андрій Яніцький   і член комітету КНМП Ольга Падірякова  сиділи  в у встановленому «Стоп цензурі» наметі під МВС. Мовляв, чому профспілкові сидять в «чужому» наметі, а ніде нема логотипу НМПУ?

Було поставлено саркастичне питання: може, профспілка стала частиною «Стоп  цензурі?». Було навіть заявлено, що «Стоп цензурі» була утворена як альтернатива профспілці. «І питання не в тому, хто кому подобається, а в тому, що профспілка витрачає на чужу акцію купу часу і енергії» - це цитата.

Я, звісно,підтримую турботу про авторитет і відомість організації, яку я маю приємність очолювати. Але після цього мені чомусь пригадалася історія із моїм членством в іншому неформальному русі. Я мав необережність написати в блозі  про дискусію, яка відбувалася у групі цього руху на фейсбуці. Наголошу – цілком відкрита дискусія у групі, яку можуть читати всі бажаючі. Я був ошелешений реакцією декого із учасників цього руху: «Хто дозволив?» волали вони. «Ви не мали права цього робити від імені руху!» - наполягали інші. Це при тому, що я не претендував на речника руху і виклав лише обговорення тем, яке здавалося мені цікавим.

Учасників у групі було тисячі три. Коли цей рух зареєструвався формально, то членами його стали лише до тридцяти осіб.

Це я  про нестримне бажання все заформалізувати,  розкласти по поличках, відокремити «чуже» від «свого».  Як тільки таке станеться, то членам організації чи руху можна буде начепити комсомольські значки з Леніним і скандувати : «Партия сказала надо, комсомол ответил: «Есть!»».  Ні ініціативи, ні свіжої думки ми від такого угруповання не дочекаємося.

Рух «Стоп цензурі» ніяк не міг утворитися як альтернатива  медіа-профспілці. На момент утворення СЦ в профспілці відбувався процес виключення всіх тих, хто вимагав подолання кризи і реформ. Вона перетворювалася на маргінальну організацію у кількості кількох десятків осіб. За винятком київської організації, котра відмовилася грати в цій ігри.

«Стоп цензурі»  і медіа-профспілка це  два крила одного явища.  СЦ – це стихія, юний шал, непослух, креативність, молодеча самозакоханість.  Вона час від часу проводить гучні акції, між якими її члени всі розходяться і займаються своїми справами. Медіа-профспілка це бюрократію (це слово вживаю без негативу), це системна робота, щоденне надання юридичних послуг або консультацій у галузі захисту прав журналістів – збоку така робота видається нудною і нецікавою. Хоча профспілка теж креативить час від часу.

Ідеальний варіант – це гнучке поєднання революційності і запалу із бюрократичною основою. Коли між ними зберігається баланс, то організація функціонує ідеально. Відсутність бодай одного з цих елементів – означає розлад. Наприклад, медіа-фронт саме тому і припинив самостійне існування, бо йому не бракувало шуму, але не вистачало грамотної бюрократичної роботи. До речі, не випадково  чимало членів СЦ є водночас членами медіа-профспілки.

Я переконаний, що рано чи пізно СЦ і профспілка зіллються в одну організацію. Припускаю, що станеться це протягом трьох років. На яких засадах – прогнозувати не беруся. Але саме життя їх підштовхне до цього.

Ну а відносно розпізнавальних знаків профспілки на наметі від СЦ, то я не проти. Але якщо їх нема, то стрілятися від розпачу не стану.