Івано-франківська «Перкалаба» дала жару на концерті в Києві

У п’ятничне повечір’я від нестяменних гуцульських ритмів розлягається гучна луна в столичному клубі «44». Це івано-франківський гурт «Перкалаба» вчергове завітав на гостину до Києва. Музики незабаром відзначатимуть 15-річчя творчого існування колективу, але святочна імпреза цього разу була випоряджена зовсім не з нагоди ювілею. Головним приводом їхньої появи в столиці стала представа нового альбому «Джєрґа». У перекладі з гуцульської це означає «Килим». Серед композицій, які до нього увійшли, жодної нової, а лиш ті, що вже зажили доброї слави серед шанувальників «перкалабівської» творчости, а тепер подані їм на покуштунок під троха іншим соусом.

Тож присутня публіка мала змогу насолодитися достоту кращими піснями івано-франківського гурту, які, хоч і зазнали певного огранення, але заграні так само вправно і з не меншим натхненням. Хлопаки зісталися вірні свому стилю, який називають «gutzul roots», та й тексти пісень також лишили майже без змін. А відтак знайомі рядки про «гануш, бануш, барабануш» і про те, як «відлітає кіт у нічний політ» виспівувала услід за вокалістом Андрієм Федотовим уся зала. Єдина незручність полягала в тому, що до затісного клубного приміщення набилося стілько відвідувачів, що було вкрай тяжко протиснутися з одного кінця в інший, а не то стати біля сцени. Але музики не філонили і викладалися як косарі у сінокоси, тож і багато чого устигли відіграти цього вечора. Вправний цимбаліста ознаймив глядачів із позивними, які щодня лунають з ратуші міста «Франика» і з’явилися там завдяки одному із найвідоміших гітів «Перкалаби» - «Говорить Івано-Франківськ».

 «Оркестр радості і щастя» - так ще називать себе франківські музики, це не лише ска, реґґі і український фолк. Бо якщо уважно вслухатися у їхні мельодії, то запросто можна вихопити вухом і знайомі балканські нотки. Недармо ж учасники колективу у соціяльних мережах зізнаються, що є великі охотники до музики Еміра Кустуріци, Бобана Марковича та Горана Бреґовича. А відтак зринає й запитання до фронтмена гурту: «Чи не подумують, бува, хлопці переспівати на український штиб що-небудь із творчої спадщини балканських майстрів?». На що Андрій Федотов відповідає, що «для цього, напевно, треба пожити на Балканах, поспілкуватися з тамтешніми людьми. Бо так просто воно не народиться. Балканська музика доволі складна і її треба відчути усім серцем, інакше-бо вийде профанація».

Упродовж усього концерту залею статечно, ніби карпатський чуґайстер чи циганський барон, походжає продюсер «Перкалаби» леґендарний Олег Гнатів на прізвисько «Мох». Перед хвилиною він порпається біля розкладки з дисками, за якусь мить з’являється біля шинквасу, аж-но потому вигулькує біля сцени. Щоправда, інструменту до рук не бере, втім як і гальбу пива також, а лише старанно усім порядкує. Гледючи на нього, не можеш відкараскатися від нав’язливої думки, що якщо вже й братися «Перкалабі» за переспів чужих гітів, то пану «Моху», чи не найбільше б надалася до виконання знаменита пісня з циганського репертуару - «Едерлезі». Наші побажання ветеран українського андеґраунду сприймає цілком поважно і згоджується, що, евентуально це річ можлива: «Можна й «Едерлезі злабати по-перкалабськи, чому ж ні, але для цього повинен бути якийсь поштовх».

- «А колективний лист від українських ромів буде достатнім стимулом?», - під’юджуємо  музиканта. «А що? Це тема!» - усміхається той.

Помічаємо на концерті і лідера гурту «Мандри» Сергія Фоменка. Каже, що нині також по самі вуха зав’яз у роботі над новим альбомом, але ж вирвався зі студії, аби послухати улюблений «Гулєй» та й просто перекинутися кількома словами з колегами по цеху. Жартома запитуємо, як ставиться до того, що івано-франківські музики забирають хліб у київських, у тім числі і в нього самого. Відповідає, що «нам немає чого ділити з хлопцями і це чудово, що «Перкалаба» втішається симпатіями глядачів по всій Україні».

Концерт завершується ще двома кавер-версіями знаменитих «гадюкінських» творінь: «Червоною фірою» та «Було не любити». І наразі більше виступів у столиці не буде. Адже треба хутчій вертати «з Кийова д’хаті», де кипить робота одночасно над ще двома альбомами. Та й, очевидно, скучилося прикарпатцям за малою батьківщиною, хай і по такій нетривалій розлуці. Бо ж, як самі співають: «Синігори - це не місто, в синіх горах іще чисто».

Сергій Іщенко-Сіроманець