Про Хасіс, Толоконнікову і хвороби професійного середовища

багато з вас (нас) готові горлянку перегризти тим, хто має інші погляди

Я запостив на Фейсбуці дурницю. Процитував листа Євгенії  Хасіс, жінки, яка сидить за вбивство Анастасії Бабурововї . Правду сказати, я просто не знав  прізвища Хасіс. Вона писала про Толоконнікову,  учасницю Пусі Ріот, що вона бреше, коли пише про жахи російських колоній. Я не правий в тому, що треба було  спершу розібратися, хто така Хасіс,  і лише потім довіряти їй.

Мій лист був продиктований тим, що у мене викликає сумнів Толоконнікова як символ російського опору. Хочу підкреслити:  я вважаю, що Пусі Ріот посадили несправедливо, що їх мають захищати. Але дивувало, що ці дівчата стали ледь не символом руху опору. Чому? Я про це писав у цій статті 

Мої критики висловили на Фейсбуці   думку, що Толоконнікова  подорослішала в колонії і змінилася. Таке може бути. Дай їй,  боже,  справді подорослішати. Отож, я шкодую, що, не розібравшись, хто така та Хасіс,  запостив її листа.

При всьому при тому від мого посту була користь. Він дозволив висвітлити проблеми журналістського середовища. Я ще раз побачив потік хамства лише через те, що висловив відмінні від когось погляди. Браття і сестри по перу (комп`ютеру і диктофону), на жаль, вкотре переконуюся: багато з вас (нас) готові горлянку перегризти тим, хто має інші погляди. Дуже часто саме це вам (нам) заважає усвідомити спільний інтерес і виявити солідарність, коли б`ють або принижують журналіста відмінних від вас поглядів. Ви (ми) не розумієте того, що сьогодні  лупцюють його, а завтра лупцюватимуть вас. І він точно так же зловтішатиметься.

Принагідно просто зараз  трапилася мені цитата з російського філософа Григорія Померанца: «Дьявол начинается с пены на губах ангела, вступившего в бой за святое  и праведное дело. Все превращается в прах – и люди, и системы. Но вечен дух ненависти в борьбе за правое дело. И благодаря ему, зло на Земле не имеет конца. С тех пор, как я это понял, считаю, что стиль полемики важнее предмета полемики».         

Друге. Мене зачепили  балачки про профспілку. І те там не так. І це там не так. І вона взагалі недопрофспілка. Я думаю, чи погодяться з такою оцінкою  працівники кременчуцького каналу «Візит», ТРК «Бриз» з Керчі, телеканалу ТВА з Чернівців, газети «Аргументы недели. Крым» та деякі інші, які на собі відчули нашу підтримку і самі взяли активну участь у своєму захисті за нашої підтримки?  Невже вони знічев`я або створили осередки НМПУ у себе, або чимало їхніх працівників вступили до організації?

Прошу звернути увагу: вони створили  осередки не тому, що ми їм привезли гроші від грантодавців (такого не було), а тому, що вони усвідомлюють: такий інструмент в першу чергу потрібне не Соросу, а їм самим.  

Але  у нас справді повно лайна в роботі. Та  я вкотре спостерігаю феномен безкомпромісних  критиків – базкомритиків, як я їх для себе називаю. Вони розповідають як треба робити, що треба змінити, і що вдосконалити.  Вони здивуються, але я з багатьма критичними зауваженнями погоджуюся. Та коли їх запрошують прийти і зробити, починають шукати приводи, щоб відмовитися.

Нагадаю, що в нас три штатних працівники. Всі решта, в тому числі і я, працюють на громадських засадах. Я ніколи не чув стурбованість з приводу того, що активісти не отримують зарплату. Ніхто не висував ініціативу якимось чином їм це компенсувати.

Особливо дивно було читати просто несамовиту критику від одного колишнього з членів комітету КНМП. Він автора цих рядків обзивав мраззю.

Пригадую, що в період його членства ми спокійнісінько співіснували і жодної лютої ненависті і критики не спостерігалося. Правда, і толку від нього було нуль. Він висунув якусь ініціативу і збирався втілити її в життя, але так і не зробив цього. Риса типова для безкомритиків.

Він же висловив переконання, що я недарма  запостив публікацію із право радикального сайту. Певне, натякаючи, що саме таких поглядів я і дотримуюся. Аналогічні підозри висловлювали деякі інші члени профспілки, коли на засіданнях Прес-клубу НМПУ і НСЖУ ми презентували журналістів, чиї  погляди їм не подобаються. Не вперше спостерігаю спроби приписати мені нав`язування своїх політичних поглядів цілій організації.

Хочу наголосити, що медіа-профспілка об`єднує людей з різними, часом протилежними поглядами. Ми під  час засідань комітету або з`їздів обговорюємо питання захисту нашого права мати свої погляди, навіть, якщо вони комусь не до вподоби. Свої політичні дискусії члени профспілки не переносять в середину організації. Якби це було не так, то вона б давно розвалилася за політичними вподобаннями.

І ще одне. Є група людей, які аж із штанів вискакують, намагаючись довести, що чи то я особисто, чи то сама профспілка це якесь збіговисько негідників, циніків, крадіїв тощо. Ну, мабуть, обговорювати щось з такими людьми нема сенсу. Бо хто ХОЧЕ в щось вірити, того не переконає жодна аргументація. І це питання уже аргументів, а діагнозів.

 На останок. Проблема виникла з того,  що я не ставлюся до писанини у ФБ надто серйозно. Він для мене, ніби кухня для обговорення проблем, але, як виявляється, далеко не у всіх таке ж сприйняття. Мої пости сприймаються не як балачки, які ні до чого не зобов`язують, а як публікації в пресі. Та ще й як позиція не просто журналіста, а голови  організації.  Тобто медіа-профспілка випливла в число уже достатньо відомих організацій і її голова автоматично став публічною особою, що мене, правду кажучи, обтяжує. Бо публічна особа має поводитися особливо акуратно і зважати на кожне своє слово. Очевидно, це треба мати на увазі під час майбутнього спілкування в ФБ.