Замкнуте коло вітчизняної освіти

За даними газети The Economist, країни, в яких останніми роками спостерігається потужне економічне зростання – Китай, Індія, Бразилія – демонструють справжній студентський бум.

Приміром, кількість студентів у Китаї за останні два десятиліття зросла учетверо. ЮНЕСКО зазначає, що частка наукових  дослідників, котрі працюють  в країнах, що розвиваються, збільшилася з 30% у 2002 році до 38% 2007-го. Компанії світового класу, як, наприклад, індійська Infosys та китайська Huawei, перемагають своїх конкурентів із багатих держав.

Отже, країни, які поставили перед собою амбітні плани догнати й перегнати матінку Європу  та Сполучені Штати, роблять ставку на новітні технології, переформатування рамок можливого. І  сьогоднішні студенти – завтрашні науковці й дослідники  – відіграють у цих планах ключову роль.

Яка ж ситуація із рівнем та якістю освіти в Україні? Гадаю, питання риторичне.

Донька моїх знайомих вчиться на юриста в одному з провідних вузів країни. Молодь, котра навчається в цьому  вузі,  добре знає розцінки на заліки, екзамени, курсові та дипломні роботи. Оскільки вуз престижний, то й коштують «п’ятірки» та «четвірки» відповідно. Приміром, ціна  здачі одного з найскладніших предметів на юридичному відділенні – 2 тисячі доларів. На четвертому курсі, напередодні вступу до магістратури,   деякі студенти починають масово «губити» свої заліковки. Їх, звісно, поновлюють, але оцінки там виставлені вже   такі, аби господар  заліковки  зміг безболісно потрапити на «бюджет», а не «контракт».

Те саме – і з працевлаштуванням студенів.  Прокляття радянських часів – блат – нікуди не зникло за двадцять років нашої незалежності. На «теплі», добре оплачувані та перспективні місця і в державних установах, і в бізнес-компаніях беруть переважно дітей, племінників, онуків та інших родичів впливових та грошовитих людей,  з яких ця установа чи кампанія може мати який-небудь зиск  - фінансовий, організаційний тощо.

Отож - чи можливо говорити про науковий прогрес, розробку революційних технологій, конкурентноздатність зі світовими лідерами в галузі  науки й техніки, -  якщо наші завтрашні спеціалісти мають куплені оцінки в дипломі й повну відсутність знань у голові. А ті, хто й справді хоче ці знання отримати, не може собі цього дозволити, бо не має чим заплатити за навчання…

Тому, аби почути від самих студентів – чи можливо переламати ситуацію, а якщо можливо – то як саме, я й організував в Верховній Раді «круглий стіл» на тему  «Соціально-економічні проблеми студентської молоді України».  Допомагали мені його провести   активісти    Молодіжної  професійної спілки України.

Про те, що проблеми, які порушувалися  на «круглому столі», насправді болючі, засвідчила небачена активність студентства – відгукнулося більше сотні молодих людей з усієї України – від Ужгорода до Сімферополя.

На відміну від студентства, запрошені мною колеги-депутати та чиновники, на превеликий жаль, не проявили такої активності. Ні представників Генпрокуратури, з якими ми хотіли обговорити питання корупції у вишах, ні представників адміністрації президента України на «круглому столі» не було.

А шкода. Бо коло болючих проблем, піднятих студентством, було широким  - від необґрунтованої вартості  навчання у вишах  до  катастрофічного  стану студентських гуртожитків та  проблем із забезпеченням молоді першим робочим місцем.

Велике  занепокоєння в молоді викликає підготовлений урядом новий закон про освіту, який, за інформацією, буде внесений до порядку денного парламентської сесії вже на початку лютого.

На жаль, представники Міносвіти, які  прийшли на «круглий стіл», не змогли дати відповіді на більшість заданих їм питань. Приміром, чому в проекті закону прописується існування певного обмежувального контролю з боку Міносвіти  за діяльністю. вишу – у той час, коли цим  же законом декларується автономія вищих навчальних закладів від міністерства. Чому – згідно  з законопроектом – обрання ректора, президента чи директора будь-якого вишу, чи державного, чи приватного,  організовуватиме також Міносвіти. Чому міністерство матиме одноосібне право розробляти та затверджувати освітньо-наукові програми вишів. І, зрештою, чому новим законом дозволено щороку змінювати розмір плати за навчання.

Саме це питання стало  темою гострої дискусії під час «круглого столу». Отже, якщо урядовий закон про освіту  буде прийнятий, оплата  за навчання зможе коригуватися відповідно до рівня інфляції. Тобто, батькам – як основним «спонсорам» студентів – необхідно буде розраховувати на те, що різниця оплати першого та останнього року навчання може бути не менш істотною, ніж приміром, ціна на бензин у 2010-му та 2005-му (а подорожчання суттєве, більш ніж у 2,5 рази)…

 Якщо держава планує з року в рік суттєво піднімати плату за навчання, в таких же  пропорціях вона повинна збільшувати й середню  заробітну плату  батькам,  які оплачують навчання своїх дітей.

А що  ж  ми бачимо в реальному  житті? В  держбюджеті-2011  зростання середньої зарплати передбачено на рівні… 60 гривень протягом року. Тобто, на п’ять гривень щомісяця. На жаль, ця проста арифметика не подіяла на представників Міносвіти, Головного контрольно-ревізійного управління, Державного центру зайнятості Мінсоцполітики, які були присутні на «круглому столі».

Інше питання, підняте молоддю – доступ до освіти не «блатних», а звичайних дітей. Замість того, щоб держава забезпечила  умови для якісної освіти,  приміром випускників сільських шкіл, надавати їм безвідсоткові кредити, завдяки яким абітурієнти зможуть  оплачувати своє навчання,  законопроект обмежує  права талановитих, але  дітей із звичайних родин.

На превеликий жаль, законопроект породжує більше питань, ніж відповіді на них. Але ж час не стоїть на місці! Україна відстає  від світу, який використав глобальну кризу як потужний стимул до пошуку нових можливостей, нових стратегій, нової філософії розвитку людства. Якщо ж найближчим часом проблеми вітчизняної освіти – принаймні, корупційні та економічні – не будуть подолані, ми відстанемо від світу безнадійно!

Тому, за підсумками роботи «круглого столу»   було   створено   робочу  групу в складі студентських  лідерів, яка займеться розробкою альтернативного до урядового закону про освіту в Україні.

Сподіваюсь, представлений нами документ зможе хоча б частково дати відповіді на виклики, які постають перед системою вітчизняної освіти.