Смерть бін Ладена: тверда рука принципу

Врешті це трапилося… І цього разу це вже схоже на правду. Зроблені аналізи ДНК тіла загиблого у Пакистані терориста вказують на те (на 99,9%), що ним виявися терорист світу №1 - Усама бін Ладен.

До моменту смерті його обличчя входило до десятки найбільш відомих та впізнаваних у світі людей – поряд із політиками та зірками шоу-бізу. 

Відверто кажучи, подивувала стрімка й одностайна, як за нотами, реакція світу на цю новину. Вона була миттєвою. Уряди більшості країн, які відчули на собі страшний подих тероризму, в один голос заявили про те, що відповідь на тероризм має бути одна: той хто несе смерть – поставив себе поза законом. І очікувати може тільки на одне – не на міжнародні суди та юридичну тяганину, а на смерть як невідворотну кару.

Будемо відверті: важко заперечити такий підхід, коли ти бачиш очі тих, хто втратив від рук терористів своїх близьких та рідних.

Особисто для себе я зробив декілька важливих, на мій погляд, висновків.

Перше. Західний світ, який переміг «холодну війну», який постійно підштовхує (часом у доволі наполегливий спосіб) такі молоді держави, як Україна до втілення демократичних кроків, знову довів свою унікальну здатність бути послідовним у відстоюванні своїх принципів. Це те, що варто враховувати нам, коли обираємо зовнішньополітичні орієнтири.

Друге. Цей таки західний світ, який з усіх боків критикується за розбалансованість та інертність, має у своєму арсеналі безпрецедентно ефективні інструменти для втілення згаданих вище принципів. Нагадаю, що операція НАТО в Афганістані – перша масштабна військова операція поза географічними межами Альянсу. Після витрачених мільярдів доларів з бюджету країн Альянсу, у першу чергу США, та шквалу критики всередині самої організації і міжнародної спільноти, ціль була досягнута. Це означає, що старі інструменти працюють і за нових умов.

Нарешті, по-третє. Ще один урок для української політики. У новітній історії США республіканці починали війни – а демократи їх завершували. Вбивство бін Ладена не змінило цю традицію: спадкоємність політичних опонентів залишається умовою сталого та прогнозованого розвитку країни.

Вчимося, панове, на світовій історії…