Нещодавно, перебуваючи у Рівному, не втримався від обурення, побачивши на прилавку супермаркету єгипетську картоплю, дешевшу за вітчизняні буряки та моркву.
Вчинив не як народний депутат, а як патріот України: купив ту картоплю і прилюдно розтоптав, бо серце болить від такої зневаги до стану українського села і багатовікових традиції нашого сільського господарства.
ВІДЕО на YouTubeФОТОРЕПОРТАЖЯкби справа була лише у єгипетській картоплі, яка через тиждень-другий поступиться місцем кримській, а наприкінці травня – і вирощеній у центральних районах України, то не варто було б і заводити розмову. Однак йде до того, що у разі продовження тенденцій заміщення українських продуктів імпортними, через десяток років нічого вітчизняного на нашому столі не буде, як нема ні українських телевізорів, ні велосипедів, ні навіть чайників зі сковорідками.
Проблема насправді не у картоплі, а у відношенні нашого уряду до вітчизняного виробника. Жодна держава у світі, навіть арабські монархії з невичерпними запасами нафти і шаленим потоком нафтодоларів, не дозволяє імпорту буквально душити власне виробництво. Буваючи за кордоном, спеціально цікавився асортиментом у крамницях і супермаркетах: скрізь вітчизняні продукти і промислові товари не просто домінують за кількістю, а і розміщаються на видному місці і завжди купуються в першу чергу. Наскільки вже інтегровані між собою країни Європейського Союзу, вже і гроші ходять одні й ті самі, але італієць придбає не лише італійські макарони та олію, але й власні парфуми та одяг, хоч недалекий Париж вважається батьківщиною моди і парфумерії. А французи, в свою чергу, вживають спагеті виключно з французької пшениці, приправленої французьким сиром та прянощами.
Німці їздять на «Фольксвегенах» та «Опелях», французи – на «Рено» та «Сітроенах», а італійці – на «Фіатах». У Чехії виробляють не «Фольксваген», а «Октавію», хоч авто – насправді те ж саме. На європейських автобанах «Ніссанів» чи «Тойот» можна зустріти не частіше, ніж на єдиній в Україні автостраді – «Запорожців».
Повертаючись до тої ж картоплі і раннього овочівництва, згадаємо, що вже в радянські роки Україна була фактично забезпечена власними тепличними овочами - діяло понад 120 великих тепличних господарств, тоді як зараз не залишилось і половини. Кажуть, газ для опалення надто дорогий; однак ми маємо близько 2,5 тис. га теплиць, тоді як Польща, де газ ще дорожчий – 36 тис. га. У південних сонячних країнах, наприклад, у Іспанії теплиць - 52 тис. га, Туреччині – 41 тис., Італії – 20 тис.
Здавалося б, що тут поганого, коли наші прилавки круглий рік переповнені фруктами, ягодами та овочами, неважливо, власними чи імпортними. Але нічого радіти: сьогоднішнє різнобарв’я недовгочасне. Справа навіть не в тому, що всі ці яскраві і однакові, немов випущені з конвеєра, овочі та фрукти не такі корисні, як натуральні українські. Справа у тому, що власних - натуральних та корисних - скоро не буде зовсім, бо виробництво буде знищено, а купувати імпорт не буде за що.
Україна не заробляє власними руками і половини коштів на той могутній потік імпорту, який заповнив наші крамниці: друга половина купується за рахунок боргів і так званих «інвестицій», які надходять для фінансових спекуляцій.
Розумна державна політика полягає не в тому, щоб позичати долари чи євро для придбання споживчих товарів і продуктів, а у спрямування заробленої і позиченої конвертованої валюти на купівлю сучасного обладнання та технологій, щоб за їх допомогою налагоджувати власне виробництво. Скільки найсучасніших автомобільних заводів можна було б побудувати за ті десятки мільярдів доларів, які витрачені українцями для придбання того нестримного потоку іномарок, що переповнили вулиці українських міст?
На сьогодні нема для України більшої небезпеки, ніж загроза втратити національне виробництво. Важко повірити, що цю проблему не розуміє уряд – однак жодна з пропагованих сьогоднішньою владою реформ навіть не згадує слово «імпортозаміщення». Зовсім дивно, що ця проблема не викликає увагу так званої опозиції, взагалі не акцентується у засобах масової інформації, не постає на парламентських слуханнях. Єдина надія на те, що гостроту становища зрозуміють мільйони трудівників, і відбудеться це ще до того, як вони остаточно втратять робочі місця і виходом залишиться або торгівля імпортом, або еміграція для заробляння коштів на його ж купівлю.
Олег Ляшко, народний депутат України
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.