Зажерливий комуняка взяв за горло збіднілий народ України

Сьогодні, під час розгляду законопроекту щодо матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником за порушення строків виплати заробітної плати, я попросив у головуючого віце-спікера Адама Мартинюка слово для виступу.

ВІДЕО

Оскільки законопроект – як, на жаль,  більшість документів, які проходять через сесійну залу, розглядався за скороченою процедурою - за Регламентом ВР я  як позафракційний депутат  не мав права на виступ під час його обговорення.
А хотів я виступити, бо  про  проблему   невиплат роботодавцем заробітної плати   своїм працівникам я  знаю не з газет чи  екрана телевізора – як переважна більшість моїх колег-депутатів, а Мартинюк  - той взагалі    про цю проблему  не знає нічого.
Учора, приміром,  я побував на Прилуцькому маслозаводі, сотня  працівників  якого ось уже півроку не бачить  ні зарплат, ні лікарняних,  ні пенсій. Люди звернулися до мене по допомогу,  бо вони та  їхні сім`ї  не можуть далі  жити без копійки грошей. Сьогодні  - перед початком роботи  ВР -  я встиг заїхати  у київське Спеціальне будівельно-ремонтне управління,  де   більше сотні  його працівників  вже  місяць бастують, бо   з минулої осені теж працюють без зарплати.
На жаль, таких підприємств по всій країні  тисячі, а заборгованість з невиплати заробітної плати сягнула в Україні вже двох мільярдів  гривень – показник кризисних дев’яностих !
Саме про цих людей,  які  разом зі своїми сім’ями  сьогодні живуть впроголодь,  -  тим часом, як їхнє начальство приїздить на роботу на автомобілях вартістю півмільйона гривень, я й  хотів розповісти з трибуни Верховної Ради. 
Саме для цього я  й просив у Мартинюка всього одну хвилину на виступ, щоб звернутися до прем’єр-міністра та президента України з вимогою вжити заходів щодо ліквідації заборгованості  по зарплатам працівникам вказаних підприємств.
На жаль, Мартинюк  відмовився дати  мені в слово.
Ще вранці я тис руки людям, які, пропрацювавши на одному підприємстві  30-40 - років, сьогодні  повинні вимолювати у свого господаря подачку… Тому, звісно, я не міг стримати своїх емоцій. Я сказав Мартинюку, який саме з нього комуніст – тобто, представник тієї  ідеології, яка має стояти на сторожі інтересів робочого люду.
«Тобі не зрозуміти проблем цих  людей, бо ти щомісяця отримуєш депутатську зарплату, живеш на державній  дачі,  не платиш ні за «комуналку», ні за медичне обслуговування, ні за проїзд у транспорті…  Та  коли я прийду до влади, я заберу і  твою зарплату, і твою «шарову» дачу, - сказав я Мартинюку.
Після цих моїх слів  він накинувся на мене, вхопив за шию, вочевидь, прагнучи вирвати мені кадик.
Та скільки б Мартинюк і  такі як він не намагалися наступити мені  на горло -   у них нічого не вийде. Я буду захищати  усіх українців, які потребують моєї допомоги, бо, як зізнався мені сьогодні Толя Онищенко  з ремонтно-будівельного управління – водій тягача, якому  соромно дивитися в очі своїм дітям та жінці, на зарплату якої вони всі гуртом живуть вже півроку – я для них остання надія. 
І усі оті зарежливі  мартинюки та інші «захисники народу» не зможуть примусити мене замовкнути. Я буду брати слово!  – як не на парламентській  трибуні, так на заводській прохідній, в цеху, біля зораного поля  чи просто на міському майдані   - там, де люди хочуть мене чути й чекають моєї допомоги.

Олег Ляшко