"Раби, подножки, грязь Москви!"

Учора в Каневі відзначалося 150-річчя перепоховання Тараса Шевченка. Здавалося б, який ще день можна вигадати якнайкраще, для консолідації української нації? Такі дати повинні бути мобілізуючим заходом для всіх, адже йдеться про Пророка нації

        Але за нинішньої влади вже традиційно стало відверте бажання будь-які заходи перетворити на ганьбу і чергове намагання розколу.

            Перше, що різало очі – це чимало прапорів Партії регіонів, які тримали без особливого ентузіазму студенти навчальних закладів Черкащини. При чому, тримаючи прапори, студенти не стидалися зізнаватися, що вони на заробітках. Кожен штик – одна Леся Українка. При масовому зубожінні українців за останні два роки, погодьтеся, за кілька годин на свіжому повітрі – не так вже й погано.

            Наступний епізод був ще показовішим – одразу після виступів влади та заупокійної відправи, яку звісно ж проводили представники «офіційної московської церкви», до Шевченка мали змогу підійти представники опозиції та духовенство традиційних українських церков. В цей же момент на невеликій сцені раптом почався концерт народних колективів, які на повний голос «горланили» веселих пісень. Цей т.зв. концерт продовжувався рівно стільки - скільки йшла панахида по Шевченку, яку проводили УПЦ Київського патріархату і УГКЦ.

            Аналізувати ці ганебні задумки влади, щоб у такий дріб’язковий спосіб нашкодити, не хочеться, бо немає сенсу. Вони – окупаційна адміністрація, яка діє відповідним чином.

            Звернутися потрібно до студентів, які ховаючи від сорому очі, згодні стояти під будь-якими прапорами. Якщо політичне заробітчанство не буде припинене, то будь-які акції, неважливо опозиційні чи провладні, виглядатимуть звичайним фарсом.

            Ну і українські фольклорні колективи у таких красивих вишиванках... Зрозуміло, що дали команду співати на все горло, щоб зірвати панахиду. Зрозуміло, що треба за щось жити і працювати. Але же не можна «опускатися нижче плінтуса», незважаючи ні нащо. Маразматичні накази врешті-решт можна просто не виконувати.

            Хочеться перепросити у Великого Тараса за ту всю ганьбу, якою було оповите це святе місце.

      "Раби, подножки, грязь Москви!" - про кого писав Шевченко, пояснювати, задається, зайве.