«Овочевий рівень» співпраці з ЄС нас не влаштовує

Цей тиждень став важливим для визначення долі Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом та створення зони вільної торгівлі.

Сьогодні у Києві завершується 17-й раунд переговорів між Україною та ЄС щодо створення зони вільної торгівлі. Саме на цьому раунді ми зрештою побачили шанси до кінця цього року вирішити усі спірні положення Угоди про асоціацію – у першу чергу щодо сільського господарства та енергетики.

У ході активних п’ятиденних переговорів тривала боротьба за квоти для українського та європейського м'яса, пшениці, молочної продукції, кондитерських виробів, використання географічних назв у виробах тощо, які ЄС та Україна відповідно будуть продавати на своїх ринках.

Наскільки мені відомо, обидві сторони продемонстрували бажання йти на взаємовигідні компроміси, оскільки зрозуміло, що без цього ні Угоди про асоціацію, ні зони вільної торгівлі з ЄС нам не бачити. А якраз вони нам потрібні, особливо в умовах, коли Митний союз вже застосовує силові методи покарання України за відмову від вступу до нього.

Несподівано для нас на 17-му раунді виникли ускладнення з енергетичною сферою, які коротко виглядають наступним чином: сторона ЄС пропонує Україні нести повну відповідальність не лише за транзит російського газу своєю територією, але й за дотриманням російським "Газпромом" своїх зобов’язань з продажу газу європейським країнам.
Ми розуміємо і загалом погоджуємося з необхідністю запровадження справедливих цін на газ для українського виробництва, на чому наполягає сторона ЄС. Однак, з об’єктивних причин, ми не можемо погодитись на суттєве підвищення цін на газ для українського населення, яке не має статків для сплати ринкової ціни за газ. Боротьба триває і, будемо сподіватися, сторони таки знайдуть спільну мову і з цього питання.    

Отже, питань для роботи багато, а часу – мало. Особливо якщо подивитись на результати останнього саміту Росія–Європейський Союз, який відбувся 9-10 червня 2011 року у місті Нижній Новгород.

Його результати дозволяють говорити про сповзання діалогу Росія – СЄ у площину стагнації, оскільки обидві сторони практично не бачать взаємного інтересу. Натомість Росія демонструє бажання розвивати співпрацю з локомотивами ЄС – у першу чергу з Німеччиною та Францією, а не з Європейським Союзом як об’єднанням, до складу якого входять у тому числі країни, що до недавнього часу були частиною колишнього СРСР.

Можливо, тому єдиним помітним результатом саміту ЄС–Росія була згода керівництва РФ скасувати заборону на імпорт овочів з Євросоюзу, що дозволило аналітикам назвати цей захід «овочевим самітом».

Україна просунулася набагато далі у відносинах з ЄС, ніж сусідня Росія. Наш діалог значно ширший за російський. І це підстава для гордості та оптимізму, оскільки у разі укладення Угоди про асоціацію ми матимемо можливість реалізовувати свої товари та послуги на ринку ЄС, отримаємо перспективи запровадження безвізового режиму та матимемо політичний сигнал про асоціацію з Євросоюзом.

Для справи досягнення цих цілей, що можуть суттєво змінити на краще життя кожного громадянина України, я роблю свій внесок.

Я запускаю проект під робочою назвою «Зона вільної торгівлі Україна–Європейський Союз: надбання та можливі втрати».
Його мета - провести незалежне експертне дослідження, щоб визначити, які надбання та можливі втрати очікують українських товаровиробників у разі створення Зони вільної торгівлі Україна–ЄС, а також визначити групи виробників найбільшого ризику та найбільшого виграшу. Я хочу, аби ми знали, що ми втратимо і що набудемо. Ми повинні усвідомлювати, хто і якої допомоги потребуватиме на початку роботи зони вільної торгівлі з ЄС.

Результати цього проекту я планую оприлюднити восени 2011 року – напередодні проведення П’ятнадцятого саміту Україна–ЄС, на якому очікується оголошення про завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію.

І наостанок. Нас не може влаштувати «овочевий рівень» співпраці з Європейським Союзом – інтеграційним об’єднанням, яке остаточно виведе Україну з примари минулого. 

Олег Ляшко