Ми житимемо в своїй, але іншій країні!

Серце кров’ю обливається, коли бачиш інтерв’ю з людьми, які працювали на фабриці петриківського розпису “Дружба” на Дніпропетровщині.

Ледве стримуючи сльози, люди, які все життя віддали цьому ремеслу, розповідають про те, що фабрика не працює вже два роки (за борги відключили світло), однак робітники час від часу приходили на роботу з надією на відродження виробництва... Але цими днями невідомі варвари демонтували станки й преси. А це обладнання не має аналогів у світі, тож відновити його неможливо.

Петриківський розпис – унікальна технологія, це гордість нації та її скарб, це те, що ми беремо від прадідів й передаємо нащадкам, в цих орнаментах наша біль і наша радість, танок кольорів і симфонія ліній, щирі посмішки та ніжні поцілунки, барви природи й квіти життя, це калейдоскоп сонячних променів, які лягали на поверхню виробів, створюючи диво людськими руками...

У петриківських розписах немає випадкових символів чи кольорів, у кожного елементу своє значення: Лілія – символ Богородиці, виноградні грона - апостоли. Це сакральне мистецтво, а не побутові розмальовки, як дехто думає.

Це не просто традиції. Це те, що вирізняє нас, українців, серед інших народів, даючи нам те, чим ми можемо гордитися. Повинні працювати державні освітні програми, які стимулювали б дітей вивчати унікальну техніку петриківського розпису – ми не маємо права забувати свою історію. До речі, моя донечка Владислава зараз вивчає техніку петриківського розпису, і я горжуся цим.

Однак ситуація з фабрикою народних ремесел “Дружба” – це трагедія не тільки з точки зору культури, мистецтва, етнографії, це не тільки черговий крок до втрати національної самоідентифікації. Ситуація також є показовою, коли ми говоримо про одну з найбільших проблем нашої держави – знищення національного виробництва. Фабрика у Петрикові працювала понад 50 років. Навіть радянська влада не умудрилась її знищити. А сьогодні – така ганьба й сором!

Досі невідомо, хто точно стоїть за цим злочином проти України: знищене виробництво, втрачені робочі місця, викидання на смітник національної святині... Проте, є інформація, що “Дружбу” зруйнували, щоб розпиляти метал станків та продати його на брухт! В якій країні ми живемо?! В XXI столітті таке варварство! Причина – не тільки низький рівень культури людей (якщо можна назвати їх людьми), а більшою мірою – бажання наживи. Бо сьогодення в Україні – час скрути й злиднів. А які цінності можуть бути у голодного і злого?

Мені боляче бути очевидцем таких ситуацій, тому я працюю над створенням і розвитком Радикальної партії, щоб докорінно змінити життя держави. Щоб будувати, а не руйнувати. Щоб відродити національне виробництво, давши людям роботу, зарплату і всі можливості для самореалізації, зокрема творчої. Як відомо, фабрика народних ремесел “Дружба” не підлягає відновленню, тому ми створимо нову, залучивши найкращих майстрів петриківського розпису.

Тоді ми будемо жити в іншій країні. Своїй, рідній, але іншій! Там, де не знищують скарби нації, щоб продати металобрухт.

Олег Ляшко, лідер Радикальної партії