Америка міняє свій курс

Що це означає для України? І як не втратити геополітичну перспективу?

Державний секретар США Хіларі Клінтон – людина, яка весь термін перебування Барака Обами на посаді Президента Сполучених Штатів є його вухами та очами у царині міжнародних відносин – практично за рік до проведення президентських виборів заявила, що Вашингтон кардинально міняє свій зовнішньополітичний курс. У своїй програмній статті «Тихоокеанське століття Америки», опублікованій в останньому номері журналу «Foreign Affairs», Державний секретар повідомила про те, що американській вибір зупинився на Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. В першу чергу, було названо основні держави, розвитку відносин з якими Сполучені Штами приділятимуть у ближчі десятиліття найбільше уваги: Китай, Індія, Японія, Індонезія, Південна Корея, Філіппіни, Австралія, Таїланд.

Така концептуальна зміна курсу пройшла поза увагою українського політикуму, вже не перший місяць зацикленого лише на власних внутрішніх процесах та проблемах. Це також не було відображено у коментарях вітчизняного Міністерства закордонних справ, яке, вочевидь, усі зусилля кинуло на «латання дірок» на європейському напрямку, намагаючись перш за все належним чином підготуватися до проведення п’ятнадцятого саміту Україна – Європейський Союз. Ну а про нинішній український Уряд взагалі краще промовчати.

А шкода, бо згадана американська ініціатива безпосередньо зачіпає європейські справи загалом та українські національні інтереси зокрема. Саме про вплив розвороту «американського човна» у Азіатсько-тихоокеанських бік на наші національні інтереси хотілося б поговорити нижче.

На початку треба зробити одну важливу, на мій погляд, ремарку.  Нова зовнішньополітична концепція США насправді є лише поглядом однієї нині правлячої політичної Демократичної партії. Зовсім не факт, що у разі програшу Барака Обами у президентських перегонах 2012 року основним політичним суперникам – республіканцям - Тихоокеанську концепцію не буде переглянуто або взагалі відмінено. Однак існують також цілком реальні підстави вважати, що за будь-якого сценарію розвитку ситуації США і справді розвернуть свій курс на Китай, Індію, Японію та решту згаданих країн регіону.    

Майбутнє геополітики буде вирішуватися в Азії, а не в Афганістані або Іраку

Сполучені Штати вірять у те, що країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону стануть основними двигунами світових економічних процесів. Внаслідок цього суттєво втратять свій вплив країни Близького Сходу та Північної Африки, які у часи найбільшого попиту на енергоносії знаходилися у центрі світових інтересів та процесів.

При цьому виглядає так, що країни Євразії, у першу чергу Росія, взагалі втратять вплив на глобальні фінансово-економічні та політичні процеси. Якщо такий сценарій і справді реалізується, у так звану сіру зону може потрапити й Україна, яка, на жаль, не змогла за 20 останніх років продемонструвати чудо соціально-економічних та політичних перетворень. Зашкарубла влада ніколи не дозволяла робити прориви на жодному напрямку. Те ж відбувається й сьогодні, що робить нашу державу реальним аутсайдером не лише глобальних, але й регіональних процесів.

І це на фоні дуже динамічних та доволі відкритих і ліберальних економічних підходів, які демонструють уряди таких держав як Китай, Індія, Південна Корея або Малайзія. Саме тому тільки за останній рік США інвестували у країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону близько 320 млрд. дол. США. І цей процес, не дивлячись на складну фінансову ситуацію в самих Сполучених Штатах, продовжується.

Так, наприклад, між США та Південною Кореєю існує режим, який дозволяє здійснювати 95% взаємного експорту товарів та послуг практично без будь-яких обмежень. Американські фахівці вважають, що такий відкритий і ліберальний режим дозволив протягом лише останніх кількох років забезпечити роботою 70 тисяч американських громадян. У той же час відкритий американський ринок дозволив у 2010 році забезпечити додаткові 6% національного експорту.     

Сіра зона для керівництва України – абсолютна реальність

         Отже, розворот Америки у бік Азії став, мабуть, найгіршим втіленням українських геополітичних страхів. Балансування між двома центрами сили – Європейським Союзом та Російською Федерацією – завжди дозволяло Україні отримувати певні дивіденди з обох сторін. Така поведінка була не найкращим вибором для нашої держави, однак на якийсь один вектор не зміг наважитися жоден український керманич.

         І от у нас з’явилися «чудові шанси» сповзти на Схід, потрапивши в обійми наших колишніх братів по радянській комуналці. Цілком зрозуміло, що без активної участі Сполучених Штатів у європейських процесах нам буде дуже важко триматися європейського вектору. А він нам потрібен не лише для балансу та міжнародних торгів, але й для власної модернізації та розвитку.

         Тому сьогодні усі наші зусилля мають бути спрямовані на роботу з американськими політиками та представниками Конгресу США, яких необхідно переконувати у необхідності залишитися в Європі, не йти з неї, але не порушити існуючий баланс сил. Ми зможемо собі дозволити трохи розслабитись у безпековому плані лише тоді, коли ступимо однією ногою в Європу, набувши статусу асоційованого члена Європейського Союзу.

         Складно у деталях передбачити викладений вище геополітичний тренд. Однак для себе, як для українського політика, я бачу нагальне завдання активізувати контакти з колегами як на європейському, так і американському континентах.

Олег Ляшко,

Лідер Радикальної партії